Розділ VI. 1. З поверненням додому.

Яскраве світло засліпило очі. Чує знайомі голоси.

Біля вікна стоїть схвильована не висока жіноча постать, з білявим волоссям закладеним у ґульку та накинутим на плечі медичним халатом. Заклопотано вдивляється в далеч засніженої вулиці. Ще одна жінка, набагато молодша від першої, сидить на стільчику біля ліжка та мило про щось розмовляє з першою.

– Мамо, це ти? – прохрипів ледь чутно Мирослав.

Леді відсахнулася від вікна та примчала до ліжка:

– Ти отямився, слава Богу! Тепер все буде добре! – натиснула кнопку виклику медичного працівника. – Лікарі сказали, що ти можеш померти, якщо не вийдеш із коми. Ми так хвилювалися. Але тепер все буде добре. Ми переведемо тебе у найкращу клініку країни, а якщо це буде потрібно, то й за кордон. Це зробимо, коли тільки лікарі дозволять переміщення! – квапливо складає плани на майбутнє.

– Де Люба? – перебив слова хвилювання матері.

– Та ось же вона. Ось твоя Люба. Чекала на тебе, хвилювалася. Вона мені розповіла, які у вас хороші відносини, – маму уже не зупинити.

Мовчки провів поглядом дівчину. Шепоче ледь чутно:

– Ні, не ця Любов. Мені потрібна моя Люба! – дратується.

– Пробач мені, Мирославе... – не дав договорити.

– Мовчи, пішла звідси. Мені потрібна інша Любов, – задихається.

У палату забігли лікарі та швидко взялися лікарськими засобами заспокоювати хворого.

– Вийдіть із кімнати. Вийдіть. Йому не можна говорити, а тим більше хвилюватися! – роздратовано кричить лікар.

– Та ми ж... – виправдовується жінка.

– Вийдіть, я кому сказав! – працівник виставляє відвідувачів за двері.

– А з ним...

– З ним все буде гаразд. Виведіть їх! Нехай не заважають! – звернувся до медбрата і той уже через декілька секунд позбувся усіх із приміщення.

– Чому він так зі мною? – сполохано промовила дівчина.

– Ой, не звертай уваги. Це він від удару не розуміє, що говорить. Пройде час і все буде добре, дитино, – заспокоює новообрану невістку.