8. Повернення додому.

Господиня цього будинку з богинею Діаною підходять до обраних.

– Пані Діана щось хоче вам сказати, – промовила Веста.

– Ну-у-у, так. Пробачне, що так трапилося. Мною заволоділо зло. Так буває, коли тебе ніхто не любить. Дякую богині Весті, що допомогла вам врятувати світ Флорофаундії. Я теж загинула б, якщо б до кінця позбавила світи жіночого початку. Дякую, що допомогли мені усвідомити свою провину, – опустила очі винувато.

– Що? Ви богиня домашнього вогнища і затишку? – Любов не звертає уваги на признання провини жінки, адже не вірить, що злочинці можуть бути колишніми. Дивується новині.

– Так, я богиня Веста. Богиня домашнього вогнища і затишку. Я не могла про це нікому розповісти, бо світ ніколи б не зрозумів мене. Пробачте, – уже й цю леді вивели на чисту воду. – Мавка – це моя донька. Я перед нею дуже завинила. Не змогла вберегти її. Тепер, думаю, що все буде по-іншому.

– Не потрібно перед нами виправдовуватися, позаяк це ваші справи. Нам зараз важливо лише одне – потрапити додому. Втомив нас ваш світ. Можна якось це зробити? – Мирослав не зважає на пусті балачки, адже розуміння того, що навколо брехня пробиває свідомість.

– А-а, так. Я розумію, що вам уже час повертатися, якщо, звичайно, не бажаєте залишитися тут назавжди, – пані промовила.

– Можна я допоможу їм це зробити? – перервала розмову Діана.

– Ну, якщо ти бажаєш, то зробити це. Думаю, у тебе більше навичок у магії світів, ніж у мене, – Веста відійшла вбік, давши можливість богині природи зробити свою справу.

Повелителька усього живого провела руками поперед себе, ніби по склі, викладаючи долоні поперед себе. Бурмоче щось підніс.

– Я так і думала, що портал заховано десь тут. Бо не могли ж ви побувати біля першопочатків Лемурійського моря і не здобути шанс повернутися додому, – буркоче собі під ніс.

Після цього руки обраних, ніби живучи самі по собі, потягнулися до шиї один одного та зняли прикраси, які здобули, набираючи живої води. Це те, що дісталося їм, для якоїсь справи, але так і не було використано. Після цього Мирослав тримає замочок, а Люба його відмикає ключем, який щойно стягла із шиї товариша.

Через декілька секунд перед ними уже мерехтить золотисте сяйво, яке має форму шестикутника.

– Тепер ви вільні. Ідіть додому, – богиня домашнього вогнища і затишку промовила.

– Так, це чудово, але що буде із Котопумою та Мавкою? – дівчина переймається за долю знедолених.

– Не хвилюйтеся ви так. Все з ними буде гаразд. Вам потрібно рятувати своє життя, – Агрі вставив свої п’ять копійок.

– Вони повернуться у володіння Мавки та будуть щасливо там жити. А ми теж знайдемо затишне місце й осядемо там. Правда не знаю за Чорного лелеку, але ми з Совкою Агриппіна не пропадемо це точно, – Літолис переконує у подальшому майбутньому.

– А я й надала буду шукати кращого місця для себе. Усі перелітні птахи цього заслуговують чи не так? – лелека погоджується із кажаном.

– Ну, якщо все буде добре, то й нам можна повертатися додому. Ми за вас хвилюємося. Прилітайте хоч іноді погостювати, – хлопець задоволений почутим.

– Ми на вас із нетерпінням чекатимемо, – дівчина обіймає всіх на прощання.

– Покваптеся, бо портал довго не може бути відчиненим і другого шансу у вас уже не буде, – квапить Діана.

– Так, гаразд! – парубок промовив, аби не мовчати. Після цих слів взяв Любов за руку і вони переступили межу між світом Флорофаундії та світом людей, у якому все йде звично для нас, але ніяк не дня природи. Безвість затягнула у свої тенета цих двох. Довіра звір полохливий, але куди подінешся від цього.

Як добре, коли тебе нефальшиво кохають.