6. Бій.

Вийшовши на просторе подвір’я, друзі бачать, що ніч змінила день, а в небі мерехтять яскраві вогні блискавиці. Тільки це далеко не звичайне погодне явище, це триває бій між добром і злом, світлом і темрявою – Літолисом, Чорним лелекою, Совкою Агриппіна і Тарпанами, які явно беруть гору. Ось уже простір пронизують перші великі краплі дощової води.

– А ось ти де! – долинув ледь чутний голос.

– Так, я прийшла, але не до тебе. Мені потрібні вони! – пролунало ще одне відлуння жіночого мовлення. – Віддай мені їх і ти як і раніше залишишся жити тут. Я обіцяю, що нічого тобі не зроблю.

Жінка із волоссям, яке змінюється відповідно її настрою (цього разу це колір шоколаду), та невеличкими рожевими губками, які подібні до тоненької змійки. На вигляд навіть занадто худорлява, як для щасливої богині. Мабуть, і їй не легко даються перегони за феями. Серед бурхливих хмар яскраво-зелена пряма шовкова сукня до самих кісточок видається химерною. А великі карі очі доповнюють її змучений вигляд. Босою стоїть на траві й таке відчуття, що їй подобається ходити по духмяному прохолодному килимі всупереч витівкам стихій.

– Мені не потрібні твої обіцянки. Ти зробила мене ув’язненою у цій будівлі. Ти позбавила мене права бути вільно! Ти позбавила мене можливості любити свою доньку! – чують голос Вести. – Не віддам! Тільки тут вони у безпеці.

– Ти просто користуєшся тим, що я не в змозі зайти у твій дім, але це не на довго будь певна, – погрожує Діана.

– Ти мою доньку зломила, знівечила її долю. Цих не дозволю! Нізащо! – із впевненістю та рішуче промовляє господиня дому.

– Вона сама винна. Не потрібно було закохуватися у простолюдинку. І непотрібно було їм дозволяти ставати мавками, бо так модно. Не все престижне – безпечне. Ти як матір маєш про це знати. До речі, це я підкинула ідею твоїм дітям стати істотами із дірками у спині. А вони, підлітки, швидесенько на це повелися. – Діана насміхається з Вести, щоб якнайшвидше задурити її голову недобрими емоціями.

– А це вже не тобі вирішувати! Зрозуміло, звідки взялися такі дурниці у їх головах. Без тебе тут не обійшлося, – вітер розвіває довгу сукню та волосся. Великі дощові каплі пришвидшили свій темп.

– Вона сама попросила зробити її феєю. Позаяк відчувала свою провину перед тим злидняком. Ти думаєш, якщо заховала її в інших світах від мене, то я не дістану. Помиляєшся! – почувся регіт богині. – О! А ти казала, що я нічого не зроблю. То вони самі до мене прийшли. Ти бач, які розумнички!

Веста озирнулася: – Ні, повертайтеся у будинок! Негайно! – перелякано озвалася до подорожувальників.

– Уже пізно! – із сарказмом у голосі відповідає Діана. – Тепер дороги назад немає. Мені одне цікаво, як ти змогла оживити їх усіх. І доньку свою теж сюди привела. Оце ти жалюгідна. Взяти їх! – наказує феєловцям, які уже оточили обраних, а інші взяли в полон крилатих, які вели бій у піднебессі.

– Ось і закінчилася ваша історія, – іде на них жінка уже у сукні із гілочок коричневих.