4. Наслідки фейства.

Сіла на той самий асфальт. Уся тремтить, боїться підняти голову, мовчить.

Мирослав віднайшов у машині светр-олімпійку та накинув на оголену істоту. З надією, що це допоможе їй зігрітися.

Котопума кинувся обіймати кохану. Пригортає до себе. Та шепоче ледь чутно: – Пробач мені, Мавко, за все! Я не хотів, щоб так трапилося! Пробач... Не знав, що ти можеш із собою таке вчинити... Я занадто сильно перед тобою завинив.

Але вона навіть жестом не показує, що розуміє його та чує. Як і раніше тремтить.

Потім чорноволосий парубок підняв голову до друзів і запитує: – Чому вона нічого не каже? Чому мовчить? Можливо ми щось не зробили? Десь помилилися? А якщо дати їй напитися живої води, то може щось змінитися? – не чекаючи відповіді, кидається до фляги з водою, але даремно, позаяк рідини там більше немає.

– Ти все зробив правильно. Нічим більше ти не зарадиш. Їй зараз потрібна твоя підтримка, а все інше минеться. Просто вона занадто довго була ув’язнена у кришталю, тому зараз їй допоможе лише час. Не потрібно квапити. Ти пам’ятаєш, як мені було складно повернутися у свою подобу, хоч я була набагато менше такою іграшкою. А Мавці ще важче, тому потрібно просто зачекати, – Люба вирішила заспокоїти колишнього пантеру.

– Ти думаєш, що вона стане такою як колись? – недовірливо перепитує.

– Я в цьому впевнена. Все буде добре, – юнка заспокоює друга.

А той, після пояснень, знов пригорнувся до своєї Мавки, так ніби намагається віддати їй все тепло свого серця. Мовчить, бо тиша – це найкращий товариш у такий час.

– Це щастя, коли тебе люблять, не дивлячись на твої хиби та неідеальності. Позаяк ідеальних істот не буває, але бувають ідеальні ілюзії, – дівчина промовила ледь чутно.

– Ти права, людина по-справжньому щаслива, коли її люблять. І не важливо чия це любов: мамина, юнака, бабусі, батька, дідуся чи просто доброї сусідки. – Мирослав на хвилі романтизму підійшов та обійняв дівчину за плечі ззаду.

– Ти правий, – погодилася на обійми. Притулилася ще ближче.

Здавалося б ідилія не повинна завершуватися так швидко й Агрі тут трохи не в тему.

– Агрі, ми тебе теж любимо. Ти наш друг. Метелик, який допоміг подолати складні часи. Дякую за те, що ти є. – Любов звернулася до Совки Агриппіна і через декілька секунд вони з Мирославом уже пестять комаху.