Розділ V. 1. Початок правди.

Ранок приносить із собою нові плани на майбутнє.

Розгорнули карту. Люба й Мирослав поставили долоні на неї, заплющили очі та намагаються уявити місце перебування Мавки. “Хочу бачити те, що не бачать інші! Хочу йти туди, куди потрібно, але не всім!” – шепочуть в один голос. Хоч навряд чи цього разу клапоть тканини покаже щось нове. Засяяла маленька золотиста смужечка і з’явилася назва міста, у яке слід прямувати.

– Черкаси. Україна, – прошепотів ледь чутно думки в голос хлопець.

– Чому саме те місце, з якого розпочалася вся ця історія? – дівчина дивується такому збігові обставин.

– Тому що вона у моїй машині. Сподіваюся, що статуетка ще там, – пояснює абсурдність ситуації.

– Це виходить, що ми подолали такий складний шлях, а вона була у нас під самісіньким носом? – дівчина не може повірити у свої здогади.

– Виходить що так, – констатує факт Агрі.

– Але ж як ми потрапимо до твоєї машини? – Любов сумнівається у подолані цієї перешкоди.

– А що ж тут складного. Я неодноразово тудою пролітав, тому з легкістю допоможу віднайти шлях, – лелека дивується у чому полягає проблема.

– Ми ж увійшли до вашого світу через будинок і як тепер потрапити назад у свій час? – юнак уже походжає взад-вперед по березі.

– Нічого вам долати не прийдеться, – Агрі заспокійливо промовив.

– Чому? Ми ж маємо до автівки повертатися тим самим шляхом! – дівчина не розуміє, що має на увазі метелик.

– Ви уже опинилися у світі Флорофаундії ще коли були біля машини. І потім через будинок, який слугує порталом перебралися у простори, де на вас чекали. Ось проста істина. А авто, мабуть, так і залишилося стояти на місці, замкнувши час і простір. Тому ти, Мирославе, коли повернешся додому, то, найімовірніше за все, опинишся у тій самій автівці, яка щойно потрапила в аварію. А ти, Любо, лежатимеш на пішохідному переході, адже тебе збила машина, – Совка Агриппіна розповідає страшну правду.

Помовчавши декілька секунд дівчина запитує:

– Мене збив Мирослав?

Парубок звів винувато на неї очі.

– Ні. На щастя це зробив не він. Тебе збили на зовсім іншій вулиці, навіть в іншому районі цього ж міста. Ось такі справи.

– А чому ти раніше не розповів нам цього? – хлопець не розуміє, чому потрібно було мовчати.

– На все свій час. Ви б тоді не досягнули своєї мети. А зараз ми лише за крок до перемоги. Мені жінка з будинку все розповіла. Це вона попрохала допомогти вам, – виправдовує себе.

– Але ж? Лісовий, на ім’я Щезник, дав тебе в поміч нам! – дівча не розуміє заплутаності історії.

– Ні, у всьому допомагала вам вона – Веста. Якісь справунки у них між собою. Тому для неї Діана – це запеклий ворог, а ви її зброя.

– Ну, якщо зізнатися чесно, то й мене просила вона вам допомогти, – зізнається Чорний лелека.

– І мене! – туди ж Літолис. – Але я маю за честь допомагати. Веста зробила для мене багато добра і це мій шанс віднайти себе в інших краях.

– Виходить, що у нас є свій покровитель? – спантеличено пробубоніла Любов. – І це все просто вказує на те, що нас використали, але яка мета цьому?

– Круто, але чому вона сама не зробила все, якщо знала наперед як буде краще. Це що виходить, ми живемо в якомусь реаліті-шоу? – парубок злиться почутому. – І тебе теж, Котопумо, вона підмовила? Але... гаразд... можеш не говорити, бо й так все видно як білий день.

– Ні, у мене на це свої мотиви, але про це не зараз, – намагається утаїти справжню причину подорожі.

– Добре! Все зрозуміло! Змова! – гнів переповнює парубка.

– Мирасю, це ж добре, що у нас є такі друзі. А ще краще, що є людина, яка про нас піклується. Не ображайся і не ображай інших, – дівчина, щоб остаточно зняти напругу, підійшла та обійняла юнака щосили. – Мабуть, у пані були свої на це причини? Ти пам’ятай, що це могли зробити тільки ми?

Мусив здатися... Перед дівочою красою та лагідністю не кожен вистоїть.

Добре підкріпилися та вирушили в дорогу. Туди, звідки усе розпочалося. Бо все наше життя – це спіраль, по якій людина йде із малечку до старості. Потім народжується нове життя і все повторюється. Як наслідок, цілі епохи повторень снують довкола, потрібно лише зрозуміти, яка твоя.