14. Правда про Атлас.

Повечерявши, умостилися відпочити. Довірили життя Літолису та його друзям, адже втомлені довго не матимуть змоги боротися.

Совка Агриппіна заговорив ледь чутно:

– Я знаю, Мирославе, що ти не довіряв Атласу, через його зраду. Не потрібно перебивати, я хочу сам висловити свою позицію, – сказав так, ніби очікував докори у свій бік. – Отже, після того, як я дізнався, що він є зрадником, то й сам не бажав його знати та не вірив у покаяння. Але він спас мені життя, – притишено сказав Агрі, а потім притих.

– Як це сталося? – втрутився у розмову Чорний лелека, хоч сам нічогісінько не знає про іншого метелика.

– Це трапилося тоді, коли він став на мою оборону. Пам’ятаєте, як ви вийшли із печери, коли ПОТЕРЧАТА вас проводили? От тоді на вас напав великий помічник богині Діани, Крукокрил – це кракун. Він славетний ворон-воїн і здолав не одне непокірне життя. Я вступив у бій, таким чином відбивши вас. А він наказав Атласу добити мене, але наш доблесний Павліноочка, замість мене напав на нього. Він сперечався з ним та говорив, що тепер ми його друзі й не піде більше допомагати богині природи. Казав, що зробив помилку, але зараз готовий до останнього боронити друзів. “Що ж, нехай буде по твоєму!” – сказав ворон та з усієї сили вп’явся Атласу в черево. Між ними зав’язався бій. Це дало мені час оговтатися. Таким чином я теж напав на Крукокрил і ми удвох змогли відбити атаку та відігнати його. Отже, ось так ми захистили від смерті вас, а він мене. А потім уже ПЕРЕЛЕСНИК прийшов на поміч і ми разом забрали тебе з Любою у його сховище. Так Атлас перейшов на наш бік. Люба усе знала, бо не знепритомніла тоді.

– Але... – обірвав юнака напівслові.

– Це я попросив її мовчати, – продовжив комаха. – Ось, чому я ні хвилини не сумнівався у його підтримці. Не кожен зможе наважитися протистояти ворону-воїну. Як не крути, але це уже героїзм.

Після цього більше ніхто не наважився промовити жодного слова. Мабуть, ще довго сон не брав їх на ура, однак втома робить свою справу. Поснули, не думаючи про небезпечні перипетії, які очікують на них повсякчас.