11. Що бачив?

Опам’ятався у дивному старому приміщені. Видно, що тут ніхто уже декілька десятиріч нічого не робив. Мороз полонив цю будівлю. Неподалік ледь жевріє вогник, який наповнює кімнатку хоч якимось теплом. А він лежить вкутаний старими ковдрами, які не бере час. Озирається навколо. Дивно, але йому майже не холодно.

Біля саморобного каміна, часів минулого сторіччя, гріється Совка Агриппіна, Котопума та Чорний лелека.

– Де Люба? – прохрипів Мирослав ледь чутно.

– Я тут, Мирославчику, тут! – почулося біля самісінького ліжка.

– А... я тут... як...? – намагається запитати.

– Ти їсти хочеш? Ми тут рибу змогли зловити, а точніше, це Пантера та лелека її спіймали. Інстинкт у скрутні часи дуже добре виручає, – Агрі перевів тему. – Отож спочатку їмо, а вже потім говоримо. Люба й чай якийсь віднайшла тут, тому зігрітися зможемо.

Й справді, залізний чайник уже закипає на вогнищі. Та рибу чути смаженим.

– Прикро, тільки як би ми не хотіли, але потрібно сьогодні на ночівлю залишитися тут, – промовив Чорний лелека. – Теж не дуже хочу тут бути, але вирушати в ніч і твій стан здоров’я не дуже, тому потрібно залишитися.

– Я... все добре. Не хвилюйтеся так за мене, – уже смакує, лежачи, напівзготовленою рибою.

– Ми бачили, який у тебе був стан, коли витягнули тебе непритомного з води, тому не сперечайся. Потрібно сили набратися, а потім вирушати. – Уже Котопума вставив свої п’ять копійок у розмову. Усі одночасно покосилися на тварину.

– Так, ми й справді всі гуртом тягнули тебе з води, а коли витягнули, то швидко одягнули та принесли, у хоч якесь безпечне місце. От ми й тут. На щастя у цій кімнаті віднайшли усі умови для нетривалого перебування. Он навіть перець у коробочці завалявся, але посипати ним рибу все ж не наважилися. – Люба вирішила розповісти, що відбувалося, коли він був непритомний. – Ми дуже за тебе злякалися. Ти ледь не перетворився на кригу.

– Ну, то що ти дізнався, де Мавка? – із підтишка як чорт з мішка запитує пантера.

Всі знов не задоволено зиркнули на нього.

– Що? Нам потрібно знати, чи не даремно ми сюди летіли й чи правильний вчинок був лізти у холодну воду? – виправдовує тварина свої дії.

– Я не пам’ятаю нічого. Спочатку було дуже холодно, а потім стало добре. Холоду більше не відчував. Перед очима пролітали лише моменти передноворічного дня. Шумно дуже. І все. І ось я опритомнів тут, – Мирослав розповідає про враження від підводного купання.

– Ну, можливо ти пропустив щось? Можливо бачив ще щось? – допитується Котопума.

– Тварино, чому ти так наполягаєш? – двозначно запитав метелик.

– Я просто хочу закінчити це якнайшвидше.

– Більше нічого в пам’яті не виникає. Можливо потрібно зануритися знов або ми не те джерело віднайшли, – висловив думки парубок.

– Ой, ні! Другого занурення не буде! – сказала як відрізала дівчина.

– Не потрібно більше експериментувати. Завтра повертаємося назад. Потрібно шукати інші варіанти завершення цієї історії, – лелека намагається згладити гострі кути спілкування.

– От і все. Відпочиваймо. Мирослав дуже втомився і нам усім потрібен відпочинок. Тому ранок ночі мудріший, – Любов розпорядилася подальшими діями. А всім іншим залишилося лише виконувати побажання обраної.

Чи спали, чи просто дрімали – це уже не розбереш, бо холод бере своє. На щастя ранок наблизився швидко, але нічого доброго не віщує, бо така ж сірість та моторошність інсценізації дозволяє знімати фільми жахів.

Як тільки ранок розпочав нагороджувати їх своєю присутністю – подорожувальники вирушили у дорогу, де тепліший клімат.

“Прощай, Острове обману! Сподіваємося, що ми не даремно подолали такий великий та важкий шлях,” – Любов сподівається на краще.