9. Острів Обману.

Чимало часу добиралися до місця призначення, бо ж важко подорожувати на двох крилатих у місцину постійного холоду. Дорога видалася далекою, складною та небезпечною. Намагалися відпочивати при першій нагоді, бо ж ні метелик, ані Чорний лелека ніколи раніше не подорожували у таку холоднечу. Птах сказав, що знає дуже добре цю місцину лише тому, щоб йому не відмовили у компанії.

Мирослав із Любою знайшли у світі людському одяг тепліший, позаяк свій буде холодний для такої мандрівки. Втомлені, зголоднілі, змерзлі, але все ж змогли дістатися до острова Обману, що розташований в Антарктиді.

– Сире та неприємне місце. Мабуть, Мавка збрехала, кажучи, що сама бачила джерело, бо ж навряд чи коли-небудь тут бувала, – дівчина розглядає все довкола.

– Думаю, що Зеленавія дійсно тут ніколи не була, – Котопума промовив.

– Так, це страшне місце. Я читав колись про нього, – юнак розглядає величезні бочки із не приємним виглядом. – Тут Китобійня колись була, допоки вулкан не прийшов на допомогу чим істотам.

– Тут убивали цих величних тварин? – з огидою перепитує дівча, так ніби бачить це на власні очі.

– Саме так. Люди витоплювали з них жир. І зупинилися лише, коли цінність його стала зменшуватися і вулкан зробив свою справу, – розповідає моторошну історію місцевості острова *Десепшен.

*Десепшен – острів, що входить в архіпелаг Південних Шетландських островів.

Розташований на крайньому півдні Атлантичного океану поблизу південного берега острова Лівінгстон в протоці Брансфілд. Острів має форму підкови.

Кліматом постійного морозу. Найтепліший місяць – січень, а найхолодніший – липень.

Острів був виявлений в першій чверті XIX століття. До 1931 року одна з його бухт Порт-Фостер регулярно відвідувалась китобоями.

Після 1931 тут стали з’являтися полярні станції.

– Чого тільки люди не зроблять, щоб збільшити кількість цифр на банківському рахунку і кількість папірців, які називають “грошима”. Мені їх шкода, позаяк вони залежні від усього й уже навряд чи будуть вільними. – Чорний лелека спокійно висловлює думку.

– Як же ж тут холодно. Потрібно швидко виконувати потрібну справу та вибиратися звідси, бо ризикуємо залишитися тут навічно, – Совка Агриппіна зовсім не радий такій пригоді.

– Так-так, зараз тобі буде тепліше, – дівчина дістала із сумки ковдру та накинула на метелика, яку прихопили під час подорожі. Сумку напакували перекусом і теплими речами. – Ось тепер буде тепліше.

А на вулиці погода віщує недобрі справи. -70 градусів Цельсія і це ще тут сьогодні тепло. Сірість та неприємність зору завдають великі забуті людьми й Богом цистерни. Затягнуті такою ж сірістю хмари.

Ідуть у пошуках джерела, бо що-що, а на ночівлю залишатися тут точно не варто.

– А що це таке? – через певний час ходіння по чорному піску із лави та клаптів запорошеного снігами, Любов запитує про дивні будочки у цих краях.

– Це те, що люди й до цього часу не можуть поділити. Закинута станція. Її дослідники змушені були евакуюватися, через пробудження вулкана, адже острів розташований на ньому. От вона тут залишилася стояти самотою, – парубок знає й історію цієї забудови. – Це нагадування про те, наскільки жорстокими можуть бути люди. Велетенських розмірів іржаві бочки, які використовувалися для кип’ятіння китового жиру та китових кісток, що й до цього часу засмічують пляж, і в повітрі виникає відчуття похмурості, відчаю та тривоги.