3. Після процесії.

Опам’ятався, сів та потирає потилицю, якию добряче гепнувся об землю.

Котопума та Атлас схилилися над ним.

– Де Люба? – вигукнув ледь мізки стали на місце. – Відійди від мене, Атласе, бо твої змії-крила не в найкращий час. Так і до переляку недалеко.

– Хлопче, не на часі це все, – пантера заступився за метелика.

– Добре, де Агрі? Що з Любою? – озирається навколо себе.

Але, не дочекавшись відповіді, сам побачив Совку Агриппіна, який щось затуляє від усіх.

– Агрі, що ти там ховаєш? – звівся на ноги та шкутильгає до друга.

Підійшов до метелика та завмер на місці, бо на траві лежить оголена дівчина. Совка Агриппіна затуляє її своїм дужими крилами та чекає, поки хтось із друзів принесе хоч якесь листя, щоб затулити хоча б інтимні місця Любові.

Мирослав зняв зі спини рюкзак, віднайшов там акуратно складену курточку та прикрив нею свою дружбачку.

– Любо, що з тобою? – взяв за плечі її та намагається привести до тями.

– Ми уже зробили все, що могли. Усе даремно, – констатував факт пантера.

– Ні, не все. Цього не може бути! – озирнувся у те місце, з якого нещодавно відповідав на запитання. Промовив: – Ну що? Це ж не справедливо! Ти обіцяла, якщо я все виконаю, то повернеш її життя?

Але відповіді не отримав, тільки його слова заглушив водоспад.

– Що? Що ми можемо зробити? – хлопець не хоче здаватися так просто.

– Думаю, що потрібно набрати води та спробувати Любу нею окропити. Можливо це допоможе, бо не даремно ж тут цілюща вода, – Агрі подумаю у голос.

– Думаю, ти правий. Потрібно це зробити, – юнак теж за.

– А де ж подівся Атлас? – Котопума зауважив зникнення компаньйона.

– Ми й без нього обійдемося. Зрадникам тут не місце, – Мирослав цього разу не змовчав.

– Мирасю, не потрібно так з ним. Він наш друг! – Агрі захищає Павліноочку.

– Гаразд... це не важливо зараз. Потрібно набрати воду в пляшку, – на ходу, ідучи до озера, забувши про обережність, дістає із ранця ємність.

– Не поспішай, хлопче! – гукнув йому, а сам звернувся до пантери: – Ти залишайся з Любою, а я за Мирославом, від гріха якнайдалі! – Агрі схопився на лапки, змахнув крильми й уже через декілька секунд приземлився біля самісінького берега, де Мирослав намагається набрати цілющу воду. Але щоб він не робив, усе даремно, бо вода, щоб мала набиратися у місткість, навпаки, розтікається у різні сторони й пляшка опиняється на дні й черпає пісок, замість води.

– Що відбувається? Чому я не можу набрати її? – здивовано повторює спроби раз за разом. – Чи це ємність не підходить для цієї води, чи що воно таке?

– Можливо ти спробуй сам зайти у воду. Тоді й поглянемо, що воно не так, – Агрі задумався.

– Добре, але я не думаю, що справа в мені, бо я наче обраний, якщо ні, то навряд чи дійшов би сюди, – скорився та вирішив дослухатися до поради друга.

Мирослав зняв черевики, які уже добряче напарили йому ноги, закотив штани до колін та зробив перший крок у воду. Якщо сказати, що нічого дивного не трапилося – це не сказати нічого. Адже і під його ногами вода теж розступилася, а потім і під усім його тілом. А він, як заворожений іде у перед, здається уже, якщо б рідина знов зійшлася в одне ціле, то накрила б його з голови до ніг. Не зупинився допоки не дійшов до середини озера, де у піску на дні цієї водойми блищить малесенький ключик. Підібрав його. Золото відразу розпочало обпікати його руку, як живе, видиратися, щоб зіскочити та зникнути знов у глибині цієї водойми. Однак Мирослав втримав його. Схопив за мотузочку такого ж золотого кольору як і сам ключик та вирішив повертатися назад. Подумав, що за потреби знов зможе зайти у озеро, але води так і не набрав.

З кожним кроком повернення вода назад сходилася в одне ціле і коли юнак був уже на березі – остаточно набула своїх минулих берегів.

– Що це? Чому ти попри небезпеку пішов так далеко? – Агрі сварить друга.

– Я не знаю. Просто відчув, що маю дістати там якусь річ от і все. Це ключ, я знайшов його у воді, він живий! – Мирослав не може пояснити, що спонукало його йти на середину озера. Більше не очікує на розпитування чи застереження друга, а просто одягає золотий відмикач собі на шию, після цього пручання приладу зникає та перетворюється на крихітний звичайний золотий ключик.

– Давай я спробую набрати воду? – запропонував Агрі, уже не звертає увагу на річ, що висить у Мирослава на грудях. Хлопець віддав йому флягу, але нічого з цього не вийшло, бо тільки метелик хотів наблизитися та зачерпнути воду, як подув велетенський вітер і їх обох відкинуло від води на декілька метрів.

– Мабуть, це не твоя стихія і тобі не можна, – подумав у голос хлопець.

– Мабуть... – розчарований безнадійною спробою допомогти промовив друг.

– Повернімось до Люби. Погляньмо, як вона там. Заодно й подумаємо, як нам дістати воду.

Нічого було робити, тому питання повторної спроби було знято й вони повернулися до дівчини. А пантера то переводив погляд на дівча, то спостерігав, що відбувається біля води.