2. Врятувати Любу.

Обережно наближаються до квітів, які ростуть неподалік водоймища. Це не просто квіти, позаяк розташовані на кущах, які вкриті гострими шипами.

– Я проти того, щоб впускати Любу у ці колючки. У книзі чітко написано, що потрібно занурити її у серединку квітки з росою, а не жбурляти у кущі. А в ці квіти аж ніяк не зможемо це зробити, бо вони настільки дрібні, що статуетка туди просто не поміститься, – розгублено промовив хлопець.

– Мабуть, ми не ті квіти обрали, – спокійно констатує факт Котопума. – Он біля самісінької скелі, біля водоспаду недалеко, ростуть ще квіти. Може нам туди?

– То чого ми чекаємо? Ходімо! – жваво підхопив Мирослав, й рвучко побрів вперед. Але не встиг він й на декілька метрів відійти, як між ним і друзями утворилася стіна прозора, але вони не можуть її пройти.

– Що це таке? – Атлас нервує. – Чому Мирослав пройшов, а ми ні? Що це за бар’єр?

– Думаю, що це його особиста справа, бо у цьому світі минулого у кожного своя місія, – пантера відповів на питання метелика.

– Ти постійно такий спокійний? – знервовано пробурмотів Павліноочка.

– А чого мені нервуватися? – так само байдуже сказав Котопума.

– Хлопці, годі сперечатися. Потрібно визволяти Мирослава та Любу, – Агрі намагається зм’якшити конфлікт.

– Нам потрібно лише чекати. Якщо нас не пускають до квітки, то варто розуміти, що юнак має виконати сам свою місію. І ми будемо йому заважати в цьому. Тому потрібно тільки спостерігати. І за можливості ще раз перечитати книгу, – висловлює домисли пантера.

– Чудово, як ти це собі уявляєш? Книга ж у Мирослава в рюкзаку, – Атлас ще й досі різкий з товаришем.

– Дивіться, щось відбувається. – Совка Агріпіна вказує на дійство, що відбувається за бар’єром.

Й справді, незвична штука. Кришталеву Любу ніби щось вирвало із рук хлопця та підняло над двома квітками, які уже розцвіли набагато яскравіше, ніж були до цього часу. Тепер у них може поміститися людина. Одна рослина майже чорного кольору, а інша – насичено-бордового. У природі вони мають назву *“Шоколадний космос” і є одним із рідкісних різновидів квітів на планеті. Таке відчуття, що одна розпустилася для смерті, а інша – для життя.

*Шоколадний космос – дивовижна квітка родом з Мексики, яка пахне шоколадом. Вона приваблює як своїми незвичайними квітами з майже чорними пелюстками, так і ароматом. Шоколадний космос – це також і одна з найбільш рідкісних рослин. Вид з більш екзотичним забарвленням через складність культивування все ще залишається екзотикою в більшості місць, за винятком рідної Мексики й США. На початку 20-го століття шоколадний космос ледь не зник – через привабливий аромат його квіти часто зривали, поки в Мексиці не залишився всього один кущ рослини. На щастя, вчені вчасно зрозуміли, що унікальну рослину треба рятувати, тож в 1902 році з єдиної квітки Космеї отримали зерна.

Шоколадна Космея виростає до 1,5 м у висоту. Довжина листя рослини – від 7 до 15 см. А от суцвіття квітки не вирізняється нічим особливим, за розміром воно таке ж, як і в багатьох інших рослин. Куштувати її не варто, у квітки нема їстівних частин.

Що це за нісенітниця, чому вони не можуть пройти за мною і чому я не можу повернутися назад? – спробував здійснити відступ, але відчув лише прозору стіну позаду.

– Тому що це тільки твоя справа, – почувся невідомий жіночий голос.

– Так, мені потрібно врятувати цю дівчину, – рішуче відповідає.

– Давай спочатку познайомимося. Моє ім’я Лемуріяна. А тебе звуть Мирослав?!

– Так, пані Лемуріяно, я Мирослав. А це Люба, – вказує на річ, яку тримає міцно в руках. Не дуже радий знайомству, але де подітися, бо ж зараз він у неї в гостях і прав на лицемірство ніяких не має.

– Я знаю, чому ти сюди прийшов. Тобі потрібна свобода та повернення у твою сучасність і дівчина тут ні до чого.

– Ні... – хотів зауважити хлопець.

– Мовчи. Зараз я говорю! Так ти думав із самого початку мандрівки, але ти не сподівався, що закохаєшся у це норовливе дівчисько. Чи не так? – голос переможно пророкує.

– Так! – признає правдивість сказаного.

– Ну, якщо ти й справді пройшов такий шлях для того, щоб урятувати її, то маю для тебе особливе випробування.

– Я готовий зробити усе, що потрібно, аби тільки врятувати її, – вигукнув у невідомість Мирослав.

– Добре, нехай буде так, як ти бажаєш. Зараз випрями руки та віддай мені фею, – наказує жінка.

Не рішуче, але все ж розпрямив руки та протягнув кришталеве тільце у простір. Статуетка злетіла у вись та зависла посередині над двома квітками гігантських розмірів, які забарвлені у чорний та насичено-бордовий кольори.

– А тепер послухай уважно. Маю для тебе 3 загадки. Якщо відгадаєш, то вона перетвориться у людину, таку як була до цього, а якщо ні – загине назавжди, – розповідає про свої умови досягнення мети.

– Але ж... – розгубися й не знає, що робити у такій справі, бо не дуже полюбляє всілякі таємниці.

– Буду враховувати це, як згоду. Отож, слухай уважно. Відповідь має бути не зв’язана з логікою ніяким чином.