Розділ ІV. 1. Лемурійське озеро.

– Це ж Україна! Я й не знав, що тут може бути якесь Озеро нездійснених бажань. – Мирослав дивується тому, що ця водойма знаходиться на їхній з Любою батьківщині.

– Кажуть, що це озеро має здатність змінювати своє місце розташування. Це зовсім не залежить від значущості справжнього озера. Мабуть, це в нас у свідомості відкриваються певні світогляди. Тому й говорять, що його не побачить той, хто не здійснив бажання чийогось. Доброта врятує світ! – це стверджував один із ваших філософів. І чого тільки люди не напридумують, або переконати самих себе у чомусь, – скептично розповідає пантера.

– Міняє розташування? – здивовано промовив Атлас.

– Саме так. Адже озеро виконання чийогось заповітного бажання у нас в серцях, – доповнив попереду сказане Котопума.

– Тут неабияка краса. Рожева вода, багато мінералів. Природа наповнила світ своєю унікальністю. А яке тут повітря. Ним хочеться дихати на повні груди, – навіть Совку Агриппіна здивували такі краєвиди.

– Так, це наше Лемурійське озеро. Розташовано воно в Україні, у Херсонській області, в селі Григор’єва. Це одне із цілющих озер нашого часу. Ходять легенди, що воно походить із прадавнього Лемурійського моря, – Мирослав взявся розповідати, що знає.

– Добре, що така місцина є й у вашому часі, – додав Павліноочка.

Юнак хотів, було, щось сказати, але його перебив Агрі, який уже декілька хвилин походжає біля невідомого каменя:

– Дай мені книжку? – промовив до хлопця.

– Яку книгу? А! Я уже й забув про неї, – поквапився дістати із рюкзака постулат: – А навіщо тобі?

Метелик на це не відповів нічого й уже через декілька секунд усі четверо схилилися над розповіддю із книги Замку забутих історій.

– Ось, є. Це воно! – Атлас відірвав лапу від листка паперу, а Агрі показав на знаки, що викарбувані на камені. Бубонить собі підніс Павліноочка:

– Життя за смерть чіпляється невпинно. А я усе іду-іду по краю, але тільки так метелика спіймаю.

– Що там далі, що ми маємо робити із цими словами? – Агрі доповнив думки решти.

– Тут написано, що всі друзі мають зайти у воду, в яку занурено цей камінь, і доторкнутися до нього, промовити слова перекладені з акадської мови та написані на цьому камінні. Слова тіж самі, що й у записці із ємності.

– Так, це мала б зробити Люба. Вона любить такі загадки досліджувати, – парубок відійшов від друзів та обійняв рюкзака, у якому непорушним сном дрімає його Любов.

Через декілька секунд відчув дужу лапу на своєму плечі: – Ми її обов’язково врятуємо. І не тільки її... – пантера не багатослівний, але і в цьому вчинку уже є підтримка.

– Можливо варто спочатку перепочити? – Атлас промовив ніби про всяк випадок. Усі покосилися на нього, але Совка Агриппіна все ж погодився на пропозицію товариша й уже через якісь пів години всі ласували тим, що могли їсти, а Атлас спостерігає за дійством. І коли врешті перекус завершили, то знов взялися за пояснення слів із каменю.

– А що буде з нами, якщо ми не виконаємо чиєсь заповітне бажання? – Мирослав запитав для перестраховки.

– Не знаю. Ніхто цього не знає, бо не всі змогли віднайти це озеро, – байдуже відповів Котопума.

– Думаю, що їм просто не відкрилося чудодійство озера, – подумав у голос Агрі.

– Ну добре. Заспокоїли. Що ж, розпочнемо! – підсумував для годиться хлопець. І всі четверо, зайшовши у рожеву солону воду, поклали лапи на камінь та промовили в один голос слова із нього.

“Життя за смерть чіпляється невпинно. А я усе іду-іду по краю, але тільки так метелика спіймаю”.

Несподівано рожева вода розступилася і посеред озера утворилися кришталеві круті сходи, що мають форму пружини, із прозорими тонкими перильцями. Друзі без краплинки сумніву помандрували на них та рушили спускатися у далечінь підземного світу.

З часом спуску на сходинки почав спускатися густий туман. Тому, щоб було швидше, вирішили летіти на метеликах, щоб остаточно не загубитися у цій манній туманній.

Уже через декілька хвилин подорожувальники приземлилися на запорошений зеленю невідомих рослин берег. Та обережно наближаються до галявини із-за кущів. Вчувається шум та аромат води, ніби вітерець розгулявся тут направду.

Й справді, як тільки визирнули із гущавини, то перед ними постало невеличке озеро і високий водоспад, що стікає маленькою цівочкою десь із-за каміння високої гори.

– Дивно, але чому із водоспаду стікає в озерце прозора блакитна вода, а у ньому безпосередньо вона перетворюється на таку ж рожеву, яку ми бачили у Лемурійському озері? – промовив сам до себе юнак.

– Мабуть, це гирлище, першооснова зародження його або й саме прадавнє Лемурійське море із його племінними Лемурійцями, яке зникло багато років тому, – пантера набрався сміливості відповісти на питання.

– Усе добре, але нам потрібно виконувати якнайшвидше усе, що було написано у казці, бо інакше залишимося навіки тут. – Атлас вказує у той бік, з якого стають чутні голоси чужої мови.

– Так, добре. Думаю, що зараз у цій місцині ранок, оскільки туман спадає густою шапкою й прохолодою насичує повітря, – Агрі підхопив думку.