11. ПЕРЕЛЕСНИК. Віднайти шлях.

Розплющив повіки та розуміє, що він лежить у своєму псевдоліжку, де пахне сухою травою та сирістю повітря через близькість водоймища.

– Отямився. Це уже добре, – почув незнайомий чоловічий голос поблизу. – А я казав Агрі, що зарано тобі розповідати правду. Так і знав, що можеш щось утнути, ну просто серцем відчував, – бурмоче більше сам до себе, аніж до юнака.

– Люба... що з Любою? – прохрипів ледь чутно Мирослав.

– Ох, хлопче, нічого доброго я тобі сказати не можу. Вона дуже слабка, я її намагаюся відпоювати узварами із трав, але проти цієї напасті, на превеликий жаль, ліків не придумав ніхто. Богиня Діана добре вміє виконувати свої забаганки, – ПЕРЕЛЕСНИК каже все як воно є.

Юнак хотів, було, підвестися з ліжка, але чоловік заперечливо похитав головою, мовляв: “Не смій! Не на часі це!”

– Ось декілька днів відлежишся, тоді й поговоримо. А Любі ти зараз нічим не допоможеш.

На цьому усі переконання та наміри Мирослава рятувати світ луснули, як мильна булька на воді. Пролежав ще декілька днів, допоки остаточно не дочекався згоди ПЕРЕЛЕСНИКА покинути його володіння.

Цього разу все виявилося набагато простіше, і шлях до виходу подолано уже за декілька секунд.

Прохолодний вітерець обвіває юнака з голови до ніг. Пахне п’янкими травами та річковою водою.

На нього уже очікують. Агрі розглядає пляшку, яку щойно витягнув із рюкзака, який вони отримали від ТОГО, ХТО ГРЕБЛІ РВЕ, для кращого розуміння із чим має справу.

Атлас мовчки колупає кусок деревини. Мабуть, відчуває провину. Позаяк дружбу не купити за гроші, а якщо купити, то це не дружба.

Велика чорна тваринка із роду котячих лежить на зеленій траві та гріє мордочку на теплому сонечку. Вуха її завжди на варті, бо навіть при відпочинку потрібно бути завжди напоготові. Він почула першою, що Мирослав уже вийшов із печери та наближається до них. Підняв голову та вдивляється в людину великими зеленими очима.

– А вона мене не розірве? – ледь чутно промовив хлопець, наближаючись до Агрі.

– Ну, якщо будеш чинити опір пропозиціям, то я не погидую і можу надкусити шматочок, – обізвалася пантера.

– Ні, Мирославе, не бійся. Він тебе не зачепить. Котопумо, не потрібно його лякати, – Агрі звернувся до тварини.

– Добре-добре, я пожартував.

– Ти як? – метелик озвався до юнака.

– Уже краще. Де Люба?

– Ти заспокойся. Разом все вирішимо, – озвався Атлас.

– Разом?! Ти знущаєшся?! Та я з тобою навіть розмовляти не хочу! Ти – зрадник! – кипить від гніву.

Агрі встав, залишивши пляшку на траві, підійшов до Мирослава та поплескав його по плечі: – Я тебе прошу. Не зараз. Поки що не час для конфліктів.

– Гаразд. Тобі пощастило. Я дослухаюся до переконань Агрі. Але мені ти більше не друг, – відійшов у бік, де щойно сидів друг-метелик. – Де Люба?! Мені потрібно її обов’язково побачити. Де вона?

– Тут! – втрутився у справу Котопупа, більше не промовив нічого, а підвівся зі свого сонячного місця та взяв у зуби плетений кошичок, в якому мала б лежати океанська пляшка, та приніс хлопцеві під ноги.

– Ти розмовляєш? – дивується почутому парубок.

– Так, у цьому світі, світі Флорофаундії, усе має свою мову, – по-філософськи пробурмотіла тварина, а потім знов байдуже вмостився на те саме місце й удає, що спить.

Мирослав присів, взяв до рук плетену корзинку, яка має продовгувату форму та відкрив кришку зі сплетіння псевдозастібки. Бачить знічене обличчя Люби, що завмерло та перетворюється на кришталь. Зовсім нерухома, але ще не втратила до кінця риси живої істоти. Дивиться десь у простір і тільки її блакитні, як небо, очі та глибокі, як океан – дивляться десь у далечінь. Руки його затряслися від неочікуваності безвихідної ситуації. Ледь не впустив дівча. Обережно поставив на те місце, де й узяв. Потім затулив обличчя руками й, зціпивши зуби, занімів у мовчанці. З очей потекла самотня сльоза. Відчув на плечі лапу Агрі.

– Ми її врятуємо. Ми встигнемо... – прозвучали слова підбадьорення.

– Гаразд. Досить час гаяти, – звівся на свої чотири Котопума.

– Так, чого ми чекаємо? – хлопець намагається зібрати думки до купи.

– Ось, це пляшка особлива. З океану. Бо тільки в цілющі речі можна набрати цілющої води, – Агрі промовив. – Я витягнув ось цю записку із її середини. Тут написано, що потрібно промовити, коли набиратимемо воду та купатимемо Любу.

– “Життя за смерть чіпляється невпинно. А я усе іду-іду по краю, але тільки так метелика спіймаю” – пробурмотів Мирослав собі під ніс.

– А куди ми поставимо місткість, бо тут же дівчина? – Атлас теж підвівся та намагається допомогти.

– Я... я Любу візьму ось у свій рюкзак поміщу й пляшку давайте теж сюди. Це вона знайшла його [рюкзак] серед закинутих трав. Можливо хтось загубив з іншого світу? Не знаю, але нам знадобиться, – обережно складає все у невеличкий рюкзачок Мирослав.

– Добре. Але як нам дізнатися, куди прямувати далі? Карта без Любові нам зараз не допоможе, – Атлас запитав стурбовано.