Флорофаундія
8. Живий...
– Мирославчику, Мирославе! Ти мене чуєш?! – дівчина фея бідкається біля непритомного парубка.
Все тіло застигло у невагомості. Здається, що болить кожна частинка його. Лише через деякий час зміг спробувати вимовити хоч словечко, але замість цього, почулося тільки стогін та мугикання.
– Все-все, не говори. Живий... це уже неабияке досягнення. Тепер все буде добре, – Люба намагається заспокоїти пораненого.
Скорився, мовчить та намагається розгледіти те місце, де зараз перебуває. Якась знов печера. Дуже схожа на ту, з якої нещодавно вийшли, але набагато веселіша. Можливо тому, що там було темно хоч в око дай, а тут просторо, все довкола обросло рослинністю, яка живе тут як у себе вдома. Таке відчуття, що потрапили у чийсь райський куточок. Світлом тут слугують світлячки, які, як гірлянди у новорічну ніч, розмістилися у зелене листя. “І де тільки воно має сили, щоб бути настільки зеленим у цьому темному сховку?” – перше, що спало на думку хлопцеві, після приходу до тями.
– Гаразд, зараз тобі потрібно відпочити. Я розповім потім усе, що сталося, а зараз час поспати, – заспокоює юнка.
Мирослав хотів щось промовити, але сили це зробити забракло, тому вимушений змиритися. А дівчина тим часом тихцем вилетіла із кімнати.
#2721 в Фентезі
#863 в Молодіжна проза
Відредаговано: 04.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
