Розділ ІІІ. 1. Сповідь Атлас.

– Яка ж тут краса. Кавказ дуже красивий, – тільки й вимовила дівчина.

Все товариство розглядає краєвид тутешньої місцевості. Пишні дерева вкриті густим листям та мох, що простелив, як ковдрою, гористу місцевість.

Подорожувальники віднайшли простору рівнину та зупинилися, щоб перепочити та набратися сили. Перебили голод їстівними грибами, які засмажили на вогнищі. Правда, не легко далося для людей двадцять першого століття розпалювати вогнище підручними засобами, але все ж їхня взяла. Тому грибочки прийшли до смаку людям. Закусили ягідками Годжі. Ще деякий час говорили, про що могли.

І ось дівчина-фея спохватилася з місця та полетіла у невідомому напрямку.

– Любо, ти куди? – викрикнув стурбований Мирослав.

– Не хвилюйтеся я тут, недалечко. Мені просто потрібно побути наодинці. Все зі мною добре. Не ходіть за мною. Благаю! – дівчина й справді втомилася від тутешньої мандрівки, тому час від часу потрібно побути на самоті.

Юнак, було, хотів щось заперечити, але Атлас його зупинив, поклавши лапу на плече: – Не потрібно. У Люби потреба... побути на самоті. Можливо щось обміркувати. Сама прийде.

– Але ж… але ж небезпека! – юнака не відпускають недобрі думки.

– Не хвилюйся, все буде добре! – Агрі теж підтримує товариша. – Просто подорож наша була дуже довгою. Ми всі втомилися. Не потрібно на неї тиснути. Любові важко так як і нам. Потрібно прийняти це. Нехай піде розвіється.

– Але ж нам потрібно розшукати повелителя цих країв. Потрібно віднайти місткість для цілющої води. І… вона…

– Вона маленька, але дуже сильна дівчина, – Агрі промовив.

– Все буде добре, – Атлас підтримує.

Ніхто із друзів не насмілилися більше затівати суперечок між собою. Кожен намагається відпочити як уміє. Агрі розправив крильця та притих, чи то в роздумах, чи може просто відпочиває, хто ж його знає. Павліноочка атлас, навпаки, склав приладдя для польоту так, щоб утворилося дві змії, на випадок з’яви ворогів, роздивляється місцину, на якій зупинилися. Мирослав теж розлігся на траві, що пробивається крізь скелястий рельєф.

– Атлас! Можна тебе дещо запитати? Ти тільки не ображайся, що пхаю носа, куди не слід, – звертається до метелика Мирослав.

– Звичайно запитуй. На що зможу відповісти, те й скажу. – спокійно відповів лускокрилий.

– А чому ти таких величезних розмірів, як Агрі? Це Діана з тобою таке зробила? Правда?! – обережно, щоб не образити, запитує юнак.

Павліноочка трохи повагавшись, чи слід відповідати на таке запитання все ж промовив: – Так, це зробила вона. Богиня перетворила мене на велетня ще коли я був гусінню, а матір мою перетворила на експонат своїх примхів. Ну, думаю, що вам відомо, що саме вона робить із жінками світу Флорофаундії, – перебирає лапку об лапку. Задумано пояснює, чому все так.

– А навіщо було тебе перетворювати на такого велетня? Яка її мета? – спочатку юнак не мав наміру запитувати про таке вголос, але вирвалося само собою.

– Отож-бо й воно, що я потрібен богині Діані. Ти лише поглянь, які у мене маскувальні крила, – вказує на ті місця, де утворені змії. – Ви й самі не відразу зрозуміли, що це не справжні повзучі. От, я маю неабияку цінність відлякування та й військова майстерність у мене не аби на якому рівна. Якось так...

– Зрозуміло. Так, не дуже весела історія, але маємо те, що маємо, – промовив для годиться хлопець. Позаяк сказати щось вагоміше просто немає сенсу.

– Я відмовився їй допомагати, тому зараз тут. З вами. Я теж ховаюся від поплічників богині Діани. Ось такі справи. – ділиться хвилюванням з Мирославом та Агрі. – А чому ви тут? Ви ж не з нашої Флорофаундії. Якось не було можливості розпитати про це раніше.

– Ми втрапили сюди випадково. Я потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, а Люба, як опинилася у цьому світі я не маю навіть припущення. Це вона мене витягнула із розтрощеної машини. Потім були погоні, невідомість, аномальні події, на які я ще й досі не можу дати ніякого пояснення. Але це все дрібниці, у порівнянні з тим, що зараз потрібно просто вижити та знайти шлях повернення додому. Ще й дівчину не можу залишити у ролі феї. Як не є, але я перед нею в боргу.

– Тоді вам потрібно триматися разом. Позаяк у всіх світах усе випадкове ніколи не буває випадковістю. Так, потрібно. Можливо, ця зустріч потрібна була й тобі? – Совка Агріпіна розвіяв домисли хлопця про збіг обставин.

– Так, це потрібно всесвіту. Хлопче, не вір у випадковість, адже її не буває. – Уже й Павліноочка погодився із думкою, що була висловлена раніше.

Більше ні в кого немає бажання ні розповідати, ні розпитувати. Запанувало почуття мовчанки.

– Щось й справді Люба забарилась не на жарт, – через деякий час промовив Агрі.

– Я ж казав, що це погана ідея дати їй піти. Добре, зараз піду подивлюся чи з нею все гаразд. – Мирослав, не дочекавшись згоди присутніх, схопився та побрів у хащі.

– Тільки будь обережним, – Совка Агриппіна промовив.

– Якщо потрібно, то ми завжди поряд, – додав Атлас.

– Все буде Ок, – почулося із-за кущів.