6. *Павліноочка атлас

*Павліноочка Атлас займає одне з перших місць у рейтингу найбільших метеликів. Рекордсмена цього виду знайдено на індонезійському острові Ява – 26,2 см. Цей вид метеликів можемо побачити у В’єтнамі, Індії, Індонезії, Китаї, Малайзії, Пакистані, на Філіппінах і у Новій Гвінеї.

Найбільший метелик у світі заворожує красою відтінків: яскраво червоними, жовтими, рожевими та коричневими кольорами. Метелик павлиноочка відлякує комахоїдних тварин і за цю особливість в Гонконзі їх прозвали метеликом “голови змії”.

У нього атрофований рот. Метелик живе всього 1 – 2 тижні і за цей час нічим не харчується, а переробляє всі жирові запаси, які були накопичені у стані гусениці. Гусінь метелика в довжину близько 10 сантиметрів, світло-зеленого кольору з великими блакитними відростками, які покриті восковим білим нальотом-пудрою. Харчується гусінь павліноочки листям чагарників і дерев. Павліноочки атласи ведуть нічний спосіб життя. Найбільш активні вони в сутінковий час.

Самиці павліноочки за розміром більші ніж самці. Життя самиці атласів нетривале, вона вмирає одразу після того, як відкладе потомство.

Павліноочка атлас – корисний метелик. В Індії його розводять на спеціальних фермах для виробництва фагарового шовку, а на Тайвані порожні кокони павліноочки використовують для виробництва гаманців.

Коли, врешті, відлетіли якомога далі від Замку забутих історій пані Міранди та примостилися на невідомій галявині, під деревом з величним стовбуром і крислатими гілками, які рясно вкритті листям. Щоб перепочити, набратися сили й дочекатися ранку.

Не наважилися розгорнути книгу, щоб дізнатися, що далі очікувати від перипетій долі. Та й не відомо, що може чекати там за обкладинкою цього постулату. Страх, відчай та зневіра від пережитих нещодавніх подій заполонила свідомість. Відлунням десь у далечині ще й досі лунають слова господині замку та її чомусиків. Ранок ночі мудріший.

Мирослав примостився, обпершись на стовбур дерева. Промовив до Люби:

– Ти як? Тобі не холодно?

– Та є трохи…

– То забирайся ось до мене у пазуху.

– Що? – не второпала відразу.

– Там тепліше буде, – юнак намагається виправдатися та не знає, як пояснити, що нічого поганого не мав на меті.

– Так, й справді буде набагато тепліше, – у розмову втрутився Агрі. – Любо, не нехтуй бажанням допомоги, будь ласка.

– Гаразд. Можливо ти правий. Там буде тепліше, – після цих слів прослизнула у розчинену куртку Мирослава. Примостилася та тихцем вслухається у нищівне калатання юнацького серця.

– От і добре, – Совка Агриппіна вдоволений налагодженню відносин цих двох. – А я вас теж заховаю від холоду.

– Яким чином? – здивувався хлопець.

– Прикрию своїм крилом. Це буде тепліше й безпечніше.

– Дякую тобі, Агрі. Що ж ми без тебе робили б. Ти наш помічник.

Після цих слів величне крило накрило майже з головою непроханих гостей. Залишилася незворушна тиша природи, яка оберігає світ Флорофаундії. Поснули.

Ранок – це вдалий час для здобуття нових перемог та навчанні на помилках.

– Чому... чому ти на мене так дивишся? – Люба прокинулася від того, що за нею спостерігає Мирослав.

– Та ні, нічого... – відвів погляд, посміхнувся.

Більше не стала нічого запитувати. Теж посміхнулася, ніби випадково. Цього разу у кожного в думках було щось своє, але спільне.

– О, ви уже прокинулися? – Агрі теж, схопившись з місця, розправив крильця.

– Так, уже... Потрібно шукати, що попоїсти та збиратися в дорогу, – юнак намірений не гаяти час.

– Ой, що це! Що це! Там змії! Змії у нас над головою! – фея Люба б’є тривогу. Друзі теж хвацько попіднімали голови у вись розкішного гілля дерева. Й справді звідти на них визирають дві велетенські голови зміїні.

– Не рухайтеся! Я перевірю! – метелик намірився підлетіти вище, щоб переконатися в небезпеці. Але тільки він змахнув крильми, як дві велетенські повзучі зникли й з дерева просто до подорожувальників підлетів метелик, таких самих розмірів як і Совка Агриппіна.

Коли красень знов склав свої буро-червоні крильця із велетенськими чорними плямами посередині, то із його верхніх кінців крил знов з’явилися дві змії.

– Пробачте, що вас налякав. Я не хотів, просто захист маю такий. Мене звуть Павліноочка атлас. Але ви можете називати мене Атлас, – вклонився незнайомцям. – А ви хто такі? Як сюди потрапили?

– Ми прагнемо боротьби... – почала, було, дівчина, але Агрі її вчасно зупинив:

– Ми просто загубилися.

– Але... Агрі! – Люба не розуміє, чому не розповісти усе відразу?

– Так, ми просто загубилися, – Мирослав підтримав товариша.

– А, так, зрозуміло, – Атлас вирішив не розпалювати цікавість. – Я можу вам допомогти. Що потрібно? Їжа! Я знаю тут усе! – хвацько підхопив думку оточення. – Зараз усе буде. Чекайте тут! – не дочекавшись підтвердження, змахнув крильми та полетів у невідомому напрямку.