3. Книга.

Чи то очікувала на гостів, чи просто вітерець завітав нізвідки, але постулат перегорнув на декілька сторінок та завмер, немовбито в очікуванні свого читача.

Дівчина-фея підлетіла поперед усіх, адже ще змалечку цікавиться книгами, тому цікавість бере своє.

– Любо, ні! Не потрібно так близько! – Мирослав намагається запобігти невідомості, але дівча його не слухає. Любов підлетіла та ступила своїми маленькими ніжками на краєчок сторінки.

– Обережно, Любочко! Вона може бути зачарованою! – наполягає юнак на своєму, бо уже й сам вірить у неможливе.

– Так, Любо, Мирослав правий. Будь обережною! – Совка Агриппіна теж попереджає недосвідчену фею.

– Та все гаразд. Що із мною може трапитись? Мирослав перебільшує як зазвичай, – трохи насмішкувато промовила. А потім додала: – Не хвилюйся, ця книга – історія цього замку. Я так думаю! – дівчина припустила вголос.

– Ти з цим обережно. Не забувай, що ти у чужому світі. Флорофаундія для вас не Рай, а скоріше, смуга з перешкодами. Тому не будь наскільки легковажною. – Агрі все ж не задовольняє її бажання та поводження не серйозності.

– Так-так, я знаю, але живеш же ти тут у цьому небезпечному світі. Це ж твій світ, тому хоч ти тут маєш бути в повній безпеці, – з докором у голосі промовила дівчина, адже набридло їй те, що всі охочі поучають її та все вирішують за неї. Тому вирішила не звертати уваги на застереження друзів.

– З чого ти взяла, що це історія Замку забутих історій? – поцікавився Мирослав, адже зрозумів, що з Любою немає сенсу сперечатися, позаяк все одно зробить так, як вважає за потрібне. Але не дочекався відповіді. Тому поквапився підійти до столу. Промовив, заглядаючи уже у пожовклі сторінки у книзі: – А, так. Тут є зображення цього самого замку, тільки набагато охайнішого.

Тепер уже всі троє розглядають талановито сконструйовану будівлю, що дивиться на них з книжкової сторінки.

– Можна я прочитаю цю історію? – промовила Люба-фея вголос. І не очікуючи відповіді, розпочала читати голосно назву історії Замку Міранди, якого уже не існує.