13. Карта.

– Ну і? Що нам з нею робити? – Мирослав тримає клапоть тканини.

– Мабуть, розгорнемо та спробуємо нею скористатися, – Люба промовила, щоб не мовчати.

– Звичайно, Любо. Це очевидно, що потрібно з нею хоч щось робити. У цій місцевості потрібно використовувати будь-яку можливість, – юнак починає вірити у чари.

– Так, ви спочатку розгорніть її, а вже потім сперечайтеся, – Агрі зм’якшив напругу між цими двома.

Уже через декілька хвилин після нездійсненої сварки усі схилилися та по черзі намагаються привести названу мапу до дії.

– І чому вона не процює? – із спроби п’ятої починає нервуватися Люба.

– І я не розумію, як нею користуватися! Що ми робимо на так? – Мирослав теж втрачає інтерес до незвичного подарунка.

– Не панікуйте. Подумаймо, що потрібно зробити. Якщо Зеленавія її [карту] віддала, то це не для того, щоб ми нею не скористалися, а лише змарнували час, – метелик заспокоює друзів.

– То що ж нам робити? – хлопець у розпачі сідає на траву.

– Я думаю, що потрібно вам обом відразу покласти руки на мапу, бо ж ви обрані удвох, а не поодинці, – промовляє ідею вголос Агрі.

– Чому б і ні? Якщо є такий варіант, то потрібно його спробувати, бо як дізнатися, куди саме потрібно прямувати і яким шляхом? – жваво підхопила ідею дівчина.

– Ну що ж. Потрібно спробувати, – байдуже промовив парубок.

Після цього уже усі разом схилилися над тканиною та очікують на хоч щось. Мирослав та Люба поклали долоні на тканину та, заплющивши очі, намагаються уявити хоч якусь будівлю. Промовляють пошепки: “Хочу бачити те, що не бачать інші! Хочу йти туди, куди потрібно, але не всім”. І ось уже через якусь мить на мапі з’являються обриси країн, міст, доріг – а ще через якусь миттєвість висвітлюється два написи.

– Ось, дивіться! У вас усе вдається! – Совка Агриппіна майже вигукнув із радості.

Й справді на уже справжній мапі чітко золотистими літерами виведено назви.

– Закарпатські ліси й ось Целле, Бельгія, – провів пальцем по карті Мирослав.

– Я знаю, де це, – задоволений розв’язанням проблеми метелик.

– От і чудово! Ми віднайдемо Замок забутих історій, – теж радіє Любов.

Потім згорнули клаптик тканини та помістили у надійний сховок свого одягу. Юнак всівся якомога зручніше на метелика, а феєчка заховалася у кишені друга і підкорилися просторам піднебесся.