12. Початок кінця.

Ще в давні часи було погоджено, що після того, як Мавка віддала себе в жертву й стала кришталевою балериною, то Богиня уклала згоду, в якій є основна умова, що до сестри її та у її володіння ніхто немає права зайти без дозволу. Там володарка Закарпатських лісів та боліт тільки вона. І тільки мавка Зеленавія має право вирішувати, кому жити тут та вештатися у її королівстві, а кому ходити сюди зась. Навіть богиня Діана беззаперечно погодилася з такими умовами. І дозволила, у зв’язку з такою жертвою сестри, залишити іншу в спокої. Але чи довго буде діяти такий договір, чи ні – невідомо. Тому нещасна вимушена не показуватися на люди й відгонити непроханих гостей Тарпанів.

– На жаль, пожертва Мавки нічого хорошого не спричинила, а, навпаки, змусила відчути біль та розчарування. Вона втратила дорогу людину й накликала нещастя на світ Флорофаундії та й на інші світи загалом. Рідної людини її не повернути, й жодні умови тут безсилі, та й у світі настав хаос. Тому чи добре сестра зробила, взявши на себе такий вчинок – це двояке питання. – Трохи помовчавши додала господиня: – Звичайно, тепер я маю свій куточок, щоб сховатися від усього світу і бути на відсотків сімдесят певною в тому, що не стану феєю. Але чи це рятує, коли ти наодинці? Без неї, сестри! – залилася Зеленавія гіркими слізьми. Мирослав із феєю Любою не наважуються вимовити жоднісінького слова, бо як зарадити нещасній, якщо й самі не дуже в хорошій ситуації. А пані дух продовжує свою смутну історію:

– Мабуть, чи не вперше мені прикро за те, що це може статися у світі Флорофаундії. Я не маю уявлення як зарадити тому, що можу залишитися єдиною живою особиною жіночої статі. – Руки нещасної тремтять, підійшла до вікна й визирає чи немає там, випадково, когось чужого. Її дерев’яна хатинка завішана різними пучечками засушених трав. Невеликий столик примощено у вуглі, бо вона ж одна, то скільки ж їй потрібно? А з іншої сторони, ніби символічно стоїть велика дерев’яна скриня, так ніби мавки часто змінюють вбрання. Біля скрині поставлено широку лавку, там вона спить, мабуть. Ще оддалік красиво прибрана пічка чекає своєї черги співпраці із гостями. Бо для духів побутові справи – це неважливо. Вона обладнала такий дім для заблукавших, радше, ніж для себе. Дуже дивною прикрасою хатини є величезний букет різноманітних польових квітів, хоч на вулиці не дуже похвастаєшся таким цвітінням. Говорить, неначе в простір: – Чому це потрібно богині Діані? Не розумію, адже у неї є усе, що забажає. Підпорядковуються їй світи, що ж богині потрібно ще? Вона занадто сильно загралася у свої ігри самовдоволення, тільки переконати її у неправоті не під силу нікому. Позаяк закляття не можна переконати, його можна тільки перемогти! – як завершальна частина пролунало з уст Зеленавії.

– А звідки взагалі взялося це безглузде закляття і як з ним упоратися. – Любов не втрималася, щоб не запитати, адже монолог ні до чого не призведе, а час чекати не звик.

– При накладанні першого перетворення моєї сестри на фею богиня ще не знала, що процес перевтілення на кришталь і його наслідки викликають незворотність подій, – говорить істота уже зважено, ніби кожне слово обдумує.

– Так, розумію. Не завжди можна повернути назад те, що вже виконав під впливом керівництва, – сумно доповнив думку Мирослав, наче згадав про щось своє.

– А, це вічно живі квіти. Я просто не можу без живої рослинності, – промовила дух, адже запримітила, що Люба розглядає рослини. Потім так само спокійно продовжила розповідь. – Тут історія дволика. А почалася з того, що звичайнісінький такий юнак, на ім’я Мирасько, закохався у Мавку. А потім вона ж його й погубила. Так цього разу трапилося непоправне. Хлопець був вражений тим, що, й сам того не очікуючи, покохав мавку. Вона йому відповіла взаємність, тільки нещасний не зміг прийняти тої зради, яку вона вчинила. Сестра сама того не розуміла, що коїть. Погубила його! Вона втопила його у річці *Тиса. Це славетна річка, що має священну історію. А життя для нього було занадто дороге, бо там були люди, задля яких він мав жити.

*Тиса – це річка, найбільша ліва притока Дунаю (басейн Чорного моря).

Тече в межах України, Угорщини та Сербії, частково по кордону між Україною і Румунією та Угорщиною, а також по кордону між Словаччиною та Угорщиною.

Довжина річки становить 966 км, а площа басейну – 157 тис. км². Утворюється злиттям Чорної Тиси та Білої Тиси за 4 км вище міста Рахова.

На території України міститься верхня, переважно правобережна частина басейну Тиси, що лежить на південно-західних схилах Українських Карпат і на Закарпатській низовині.

Живлення переважно снігове і дощове; бувають високі паводки.

У межах України Тису використовують для водопостачання та вилову і розведення риби.

Назву пов’язують з деревом тис, яке в давнину росло там у великій кількості або від болгарського слова “таса”, що перекладають, як “чиста”.

Мирослав поглянув на Любу, яка зі слізьми в очах, мовчки, слухає трагічну історію. “Мабуть, і їй є що втрачати?” – зауважив у думках парубок. Дівчина примостилася на долоні хлопця, обхопила своїми малесенькими рученятами свої ніжки, які зігнуті в колінах. Йому захотілося її утішити, хоча б погладити по голівці, але утримався від бажання.

– Ці двоє відібрали в нього найдорожче – життя. Діану та Мавку він прокляв, а коли опам’ятався, то уже всі слова були сказані й час назад не повернути. – Зеленавія розповідає далі, уже відійшла від вікна та вмостилася біля столу-пенька.