9. Любина халепа.

Великі простори лугів, річок, долин, лісів розвиваються навколо. Смужками барвистих квітів встелені луги час від часу пролягають по обидва боки горизонту. Природа для обраних – це лише дурман на голову, але зараз не є наскільки важливо це, адже у них інша ціль: повернутися додому живими, а не зостатися тут напівмертвими. І навіть не тому, що Всесвіт може загинути чи ще щось у тому роді. Це їх не турбує настільки, як просто повернутися у свій звичний спосіб життя, повернутися додому, у свій час, до близьких – все інше байдуже і незалежно, що там було добре чи погано.

– Нам далеко летіти? – під час одного з перепочинків запитала Любов.

– Та ще трохи часу потрібно, – промовив Птахокрилка.

– А зараз необхідно бути особливо обачними, бо ми наближаємося до лісів заборонених. Й обережними нам теж не завадить бути, оскільки прихильники богині Діани давно за нами стежать, – Агрі втрутився у розмову.

– Поплічники богині добре знають, що ви тут. Також вони пам’ятають, що пророцтво може у будь-який час прийти у дію. Як тільки нога справжніх обраних ступить у світ Флорофаундії, – проговорився провідник юнака.

– Пророцтво? Яке ще пророцтво? – запитує здивований Мирослав. – Ніхто раніше про нього не говорив.

– Не казали, позаяк раніше не було потреби про це мовити. – Птахокрилка промовив як ні в чому не бувало.

– А що зараз уже є потреба нам про це розповідати? – запитує з нотками підозри та докору в голосі Люба.

– Так, потреба є, тому що якщо ви готові боротися за життя та повернення назад, то мусите виконати все для того, щоб досягнути мети. Потрібно знати, що робити далі. Зараз ми прямуємо до сестри Мавки. Воно все пояснить, якщо захоче звичайно. Дорога обіцяє бути нелегкою. – Агрі уже запримітив неладне, бо не можуть помічники богині так легко залишити цих двох у спокої та здатися. Діана – сильна жінка і завжди досягає мети. А цього разу ще одні заблукавші душі є її цілю.

Ще трохи відпочили й наїлися ягід, які комахи вважають безпечними, бо перспектива поїсти здохлого тхора їм не дуже прийшла до вподоби. Та вирушили на пошуки свободи.

Біда приходить не сама. Отож і цього разу все відбулося, ніби чийсь дурнуватий жарт. Коли обрані уже були майже біля місця зустрічі Мавки, то сталося велике та непоправне горе. Їм влаштували засідку.

Нічого не віщує лиха, але метелики несподівано спинилися та перезирнулися один з одним. З їхніх жестів стало зрозуміло, що відбувається щось не дуже добре.

– Що сталося? – запитує Мирослав, угледів занепокоєння.

– Поки що це лише припущення і нічого поганого не трапилося. Просто за нами слідкують? – спокійно промовив Птахокрилка.

– Хто слідкує? – дівчина не втрималася, щоб не вставити свої п’ять копійок.

– Ще не знаємо чи це друзі для нас, чи ні. Можливо це ті, хто здобуває фей заради винагороди? До речі, богиня встановила свою ціну, кожній здобутій феї. Особливо ти, Любо, для них ласий шматок. Я сподіваюся, що це всього лише допитливі мухи, – уже Агрі взявся пояснювати дівчаті про небезпеку.

– А зараз перевіримо. Потрібно летіти якнайшвидше. Мало що може трапитись, разом із тим перевіримо загрозу. – Птахокрилка бере ініціативу на себе.

Комахи набрали швидкості вітру. Мирослав та Люба затримали подих, по шкірі “бігають мурахи”. Перехоплює подих від швидкості й страху, адреналін б’є у скронях. Міцно вчепилися у провідників.

Шкода, що проблема в тому, що не встигли вони пролетіти й декілька сотень метрів, як із-за дерев вибігли вони, люди на летючих Сибірських єдинорогах, а точніше кажучи, Тарпани. Колись ці істоти носороги були байдужими до усіх перипетій світу Флорофаундії, допоки Тарпани не підкорили їх та не зробили своїми супутниками у прислужництві Діані. Тепер ці великі істоти, які схожі на сучасних носорогів, але набагато важчі за них та повністю покриті шерстю, стали поплічниками цих безжальних псевдолюдей. Найхарактернішою ознакою Сибірського носорога є його велетенський ріг і якби вони були на боці усіх знедолених, то змогли б врятувати не одне життя.

– Агрі, лети! Я з Мирославом затримаємо їх скільки зможемо. Нам нічого не вчинять, ми ж чоловічої статті, а тобі потрібно уберегти Любов за всяку ціну! – Птахокрилка бере удар на себе.

Сойка Агриппіна на чолі із дівчиною з усієї сили рушив вперед. Віддаляються від друзів.

– Ні-ні! Агрі, так не можна! Я так не залишу! Я не залишу Мирослава! Він загине! Ні! Ти не маєш права покидати друзів у біді! Це не справедливо, ти чуєш мене! – у відчаї репетує Люба. – Агрі, наказую тобі! Благаю – вертаймося! Ми не можемо так просто їх тут залишити на вірну загибель! – після цих слів Люба, випадково відпустила руку та зіслизнула з комахи. З несамовитою швидкістю полетіла донизу. Падаючи, зачепилася капюшоном куртки за гілляку одного з дерев. Метелик, недовго думаючи, швидко опустився нижче і кулею встиг вихопити дівчину, перш ніж гілка вломилася.

Юнка сяк-так вхопилася за крило спасителя і намагається дотягнутися до основної частини тіла, щоб всістися на спині міцніше.

Тільки це у неї не вдалося, позаяк один із Тарпанів, який причаївся вдалині від бою, зумів своєю стрілою поцілити прямісінько у Любину спину. Уже за мить із повітря донизу полетів увесь дівочий одяг, а нещасна якомога міцніше вчепилася в Агрі. Вони злетіли у височінь, де ні отруйні стріли, а ні стріли для фей уже не можуть нікого дістати.