3. *Тарпани поруч.

Дівчина ображена, іде геть. Але не встигла перейти декілька вулиць, як далеко позаду почула гучний постріл. Так, ніби погоня. Вулиці улюбленого міста наповнені сірістю, хоч має бути навпаки, адже свято панує не лише у повітрі, а й у серцях.

Уже світає, але чи то сонце забарилось десь у пошуках святкового настрою, чи й справді, зима вирішила встановити свої правила безповоротно.

У далині серед площі бачить людей на *Сибірських єдинорогах, які наздоганяють жінку та з невідомої зброї намагаються поцілити у спину. Люба злякано спостерігає за подією. Врешті, як би не старалася панянка втекти, але від них навряд чи... Один із пострілів прошив наскрізь серце нещасної. Впала на сніг і замість жінки з’явилася маленька фея. Підняли із землі, як пушинку, та поставили до невеличкої клітки. Гола жива істотка, згорнена в клубочок, тремтить від страху та холоду.

*Тарпан – це дикий кінь, який є представником роду Кінь. Вони є найімовірніше пращурами одомашненого свійського коня. Ця порода була однією із найменших порід коней, приблизно висота 107 – 130 см. Європейський дикий кінь вимер. Ще однією ознакою унікальності коней є темний “ремінь” уздовж хребта і відсутність чубчика та не повисла грива. Був поширений у степах і лісостепах Європи. Це травоїдна тварина як і усі йому подібні види.

Тарпани мали грубу горбоносну голову, загострені вуха та густу хвилясту кучеряву шерсть, яка змінювала довжину та колір відповідно до сезону. Мали окрас від рівномірно чорно-бурого, жовто-бурого або брудно-жовтого до мишачого. Завдяки густій шерсті легко переживали холодні зими. Міцні копита не потребували підків.

Тарпани водилися табунами. Та були дикі, обережні й полохливі. Їх витіснили стада домашніх тварин, які займали пасовища і водопій, та розорення степів. Браконьєрство теж неабияк вплинуло на знищення коней. Через те, що ці коні завдавали великої шкоди посівам, їх почали знищувати.

У 1814 році в Пруссії кілька тисяч нагоничів оточили в Дуйсбурзькому лісі останні табуни лісових коней і знищили їх.

У 1918 році в маєтку на Полтавщині (Україна) помер останній тарпан. Череп та кістки цього коня зберігаються у музеях.

У Польщі були штучно відновлені тарпановидні коні (польський коник), що виглядають як тарпани, і випущені на волю.

З 2014-го року проєкт по розведенню тарпановидних коней запущений в Україні.

У 1999 році завезено в околиці озера Папес на південному заході Латвії 18 коней. На 2008 рік їх там було вже близько 40.

*Сибірський єдиноріг. Велетенський носоріг, який є причиною багатьох міфів про єдинорогів, існував 39 тисяч років тому. Ця тварина мала довгий ріг на носі та походила із країв Євразії. Однією з причин вимирання стала вибагливість до їжі. Щодо зникнення цього виду тварин у вчених є різні версії. Одні кажуть, що вони існували 39 тисяч років тому, а інші – від 100 до 200 тисяч років тому. Тварина мала вагу 3,8 тонни.

Вони харчувались сухотрав’ям та жорсткими чагарниками. Після відходження Землі від льодовикового періоду луги з такими рослинами почали зникати, що й стало причиною вимирання цих носорогів. Вчені сподіваються, що дослідження допоможуть зрозуміти, як зберегти від вимирання останні 5 видів носорогів, які зараз живуть на планеті.

– Ще одна реліквія для господині. Богиня Діана буде в захваті від цієї здобичі. Нам за неї добряче заплатять. Гаразд, поїхали! – промовив один із нападників.

Стражники, було, хотіли рушити геть, як Сибірський єдиноріг стрепенувся та мерщій попрямував у бік Люби. Дівчина нажахано спостерігає за дійством. Неочікувано чиясь дужа рука взяла її в обійми, закривши рот Люби рукою. Потягнув за найближчий ріг будівлі.

Не встигла опам’ятатися.

Лише коли уже сховалися, прошепотів:

– Любо, це я. Тихо... Не кричи! – обережно послаблює руку та забирає з обличчя. – Якщо нас побачать, то нам гаплик. Зрозуміла?!

Дівчина лише кивнула у знак згоди. Мовчки, притулившись один до одного. Щока гріє щоку, подих в унісон надихає на почуття ніжності, але зараз не до цього, бо ж один неправильний крок і вони мерці. Спостерігають.

– Чекайте, мій Громак щось учув! Ще одну жіночу душу, – прямує до того місця, де ще нещодавно стояла Любов. Покружляв трохи, але все ж вирішив, що здалося, а якщо ні, то все рівно іншим разом попадеться. Зникли у невідомому напрямку, зайшовши за кут багатоповерхівки.

Лише одяг колишньої жіночки залишився мовчки очікувати на сміттярів (це ті, хто прибирає залишки людського після гонитви).

Мабуть, ще добрих з пів години сиділи непорушно у своїй схованці.

Через деякий час після того, як все це невігластво завершилося, Мирослав промовив:

– Нам потрібно повернутися назад, біля машини, мабуть, безпечніше.

– Угу, мабуть. – Люба уже не є настільки багатослівною, як нещодавно.

Все вирішили, як не можна швидко, і часу для суперечки не виділили ні граминки. Бо не в таких ситуаціях мірятися, хто кого переговорить.

Поверталися до автівки спокійно, але швидко, щоб не дай Боже ніяка нечисть не помітила. Хоч про що таке можна говорити, якщо в реальному світі цього не може бути, це, мабуть, Мирослав просто добряче довбанувся головою, але як тоді пояснити те, що щойно допоміг цій нещасній не стати однією з тих.