Знову збіг

- Глянь. – Ярина передає телефон з зображенням Соломії та новонародженої Лізи. Де жінка міцно обіймає дитину та широко посміхається у камеру. На заголовку світилася надпис «Довгоочікуване народження модниці!». Стас морщить носа та перегортає стрічку новин далі, де вказано, що і Ярина народила в один і той самий час, тільки хлопчика.

- Аж нудить. Оце то закрутили. – хлопець бере на руки маленького Даню та перекладає на постіль, де його вже чекає Ярина, аби погодувати. Хлопчик одразу вподобав грудне молоко і відмовився від суміші. Ярині було дуже шкода, що Ліза, котру вона носила так довго під серцем, вимушена рости на суміші. Але дівчина весь час налаштовує себе на думки, про те, що Ліза донька Соломії. Вона намагалася сотні разів складати картину у голові, де вона народжує саме Даню. І їй вдалося, вдалося полюбити хлопчика як рідного. Але, інколи проскакували думки, про те, що рано чи пізно він може дізнатися, що його всиновили. Стас же, настоював на тому, аби цю інформацію тримати у таємниці. А ось Ярина не хотіла ростити його у брехні. Тому суперечки з цього приводу дуже часто лунали у цій квартирі.

- І все таки, я хочу, аби він знав правду. – вона пригортає до себе малюка, котрий саме обідав.

- Сама подумай, що тоді будуть плести журналісти. Всі повірили у те що дві сестрички народили у один день. Боже, яке чудо, яка сестринська дружба та любов. – іронічно підстрибує на місці та плескає у долоні.

- Блін, але ж якщо він колись дізнається. Або, ще гірше, його мати рідна повернеться. Захоче його забрати! І що? Тоді буде подвійний удар по дитині.

- Годуй дитину. Тобі взагалі не можна нервуватися,  молоко може зникнути. Я хочу, аби це була таємниця. – чоловік поглядає на годинник. – Макс скоро повернеться з тренування. Сходжу у продуктовий поки. Ти написала список?

- Так, на холодильнику висить. – видихає Ярина, котра дійсно вирішила закрити тему про те, що Даня всиновлений. – А потім ми підемо гуляти?

- Так, - м’яко посміхається Стас. – Потім ми всі підемо у парк. І Тигра візьмемо з собою.

Стас зачинив двері на три замки та спустився на ліфті униз. Спершись на перило біля під’їзду, стояв дідусь. Він був сивий, злегка зморщений, у сорочці та коричневих штанах. Нічим не примітний, блакитноокий, та наче чимось стривожений, він хапає хлопця за руку.

- Вам допомогти?

- Ти ж Стас, правда? – прокашлявшись промовляє, схопивши ще міцніше за плече хлопця.

- Ну, нехай він… - відмахнувся аби звільнитися.

- Ти дуже схожий. На мене. У молодості.

На лиці Стаса з’явилася крива посмішка. Він засунув долоні глибоко у кишені та напружившись стиснув зуби. Він знав, що це за дід перед ним. І саме тому, хотів як найшвидше піти. У нього навіть серце почало прискорено товктися.

- Не хочеш мене бачити?

- Зовсім. – зізнається Стас.

- Я все життя хотів мати дітей. Але тільки третя жінка змогла мені їх подарувати. Я це тільки усвідомив, коли проміняв вас на горівку. Але, переживши ті всі втрати, я зовсім загубив себе та втратив усвідомлення. Я щасливий, бо маю дітей. Тебе і Макса.

- І що мені тепер робити? – хлопець напружується ще більше, і відчуває наче по тілу проходять мурашки від холоду.

- Тепло усереднені. Я відчув його. Я просто прокинувся, і відчув що у мене є діти. Випитав у матері адресу, і стою тут з самого ранку. – він тре червоні очі кулаками, наче мала дитина.

- Тепло? Слухай. Я дуже радий, що ти це все усвідомив, це відчуття батьківства. Але я нічого подібного тобі сказати не можу. Я не можу сказати, що ти поганий батько, ти мене не бив, не ображав. Ти ніякий батько, бо тебе зовсім не було у моєму житті. Що я можу до тебе відчувати, окрім байдужості? Так само і до матері, котра ще й до того всього обікрала мою жінку. Сказитися так? Хоч книгу пиши. – хлопець притуляє долоні до скронь голови та примружує очі.

- Ти говориш дуже жорстокі речі, синку…- голос батька став ще тихішим, і обличчя пополотніло.

- А ви не жорстокі? Бабусю скалічили, сестру вбили, нас відправили у дитячий будинок. Я ріс наче будяк при дорозі. Голодний, завжди у холоді, без підтримки. Що я маю зараз робити? Кинутися з обіймами, як у тих телепрограммах? Ні, такого не буде. Вас не було у моєму житті, і ваша поява зовсім не обов’язкова. Ви дали мені приклад, якими батьками не потрібно бути. Дякую.

- Але ж… - він схопив Стаса за край сорочки на замку, але той вирвався і швидкою ходою направився до магазину. Зараз він просто вирішив, що цього не було. Це була одна з картинок його уяви, котра до вечора забудеться.

Коли хлопець повернувся з магазину, то батька вже не було. Тому спокійно зробивши видих, Стас відправився додому.

- Як там Даня?

- Спить. Ярина теж заснула. Тому я тут, на кухні тусуюся. – зізнався Максим,  котрий хрумав зелене яблуко. – Прекинь, швидка була.

- У нас? – Стас швидко перевів погляд на брата, застигши з банкою молока.

- Ну, до під’їзду. Якийсь дідусь упав. Краєм ока чув, що серцевий напад. Але я не бачив такого у нас у будинку. Хоча, я тут мало кого знаю.

Стас відчув як його горло стиснулось нервовим клубком, довелося прокашлятися. Він мовчки пожимає плечима та продовжує розбирати покупки.