Подарунок долі

- Олю, як ти могла мовчати? Ми відправили тебе на навчання! А ти зганьбила нас усіх! – жінка зі злості штовхає ногою табуретку і вона падає з грохотом на підлогу.

- Бо у чужому місті без нагляду зовсім розпустилася! Стидовисько! Кому ти будеш потрібна у шістнадцять років з дитиною! Ти хоч знаєш від кого вона? – чоловік намагаючись стримати агресію стискає долоні  у кулаки так сильно, що аж кісточки біліють.

- Знаю! Він повернеться, ми одружимося! – Ольга загортає за вуха довге біле волосся та обіймає підігнуті коліна.

- Чим ти думала, коли швендяла з чоловіком старшим за тебе на десять років! – мати не витримує та бризкає слізьми, адже відправляла доньку на навчання.

- Ми кохаємо один одного! Зараз він в АТО, і скоро повернеться. У вас з батьком теж різниця велика, і народила ти мене у вісімнадцять! – дівчина не витримує натиску та зривається на крик. Підірвавшись з місця біжить у свою кімнату та запирає двері на ключ. Батьки такої відповіді аж ніяк не очікували, тому залишилися непорушними.

- Ну, і де твій Антон? Ні слуху, ні духу. Мені вже набридло нести цю ахінею про твого вояка неіснуючого. – Мати обводить доньку, котра вже була на восьмому місяці вагітності поглядом та заливає чай кип’ятком.

- Він існує. Просто, щось ,напевно, сталося. – вона опускає голову та вкотре знімає телефон з блокування. Вже більше трьох днів від чоловіка немає жодної звістки. І дівчину це починало хвилювати, адже війна є війна. І ніхто не знає причини його мовчання.

- Новини дивитися будеш? – мати вмикає телевізор, де саме ведуча почала розповідати про ситуацію на кордонах. Ольга притиснула пальця до губ та збільшила гучність майже на максимум. Від хвилювання їй довелося піднятися на ноги та підійти ближче до телевізора.

- Нажаль, маємо дві втрати… - на екрані висвітилося два чоловіки, в одному з них дівчина впізнає свого коханого. Закривши долонями рота, аби приглушити крик, що рветься з середини.

- Олюсю? – мати кидається до доньки, котра з кожною хвилиною починає плакати все сильніше і сильніше. – Ми виховаємо цю дитину! Все буде добре!

Серце жінки починає стискатися, коли та бачить доньку у  настільки пригніченому стані.

- Я не хочу. Я не хочу. – повторює Оля. – Я не хочу цю дитину. – дівчина відчуває різку біль у животі та помічає краплі крові, що стікають по ногах.

- Це передчасні пологи. Толю, визивай швидку! – кричить до чоловіка, що знаходиться на кухні.

- Я не хочу цієї дитини! Я не витримаю!

- Все буде добре. Напишеш відмову, ми переїдемо у інше місто. Почнемо все з чистого листа! – мати обіймає доньку, міцно притиснувши до себе.

Станіслав витирає об джинси спітнілі від хвилювання руки та у кожному перехожому бачить свою хрещену. Він стояв під міським пологовим будинком хвилин п’ять від сили, але здавалося - наче вічність. Все було би набагато простіше, якби Соломія не була пов’язана з шоу бізнесом, вона постійно на очах у журналістів та людей. І через її популярність має страждати Ярина, і Станіслав заодно. Здавалося б ця проста дівчина витягнула його з ями, але насправді це він витягував Ярину весь час, з самої першої зустрічі. Ще ніби пташиний послід на голову впало зізнання матері, про те, що Соломія зведена сестра. Цікаво, чи розповість Ірина з Петром правду доньці? Чи можливо ця таємниця буде похована разом з ними. Хто-хто, а ось Стас точно був впевнений, що це дівчатам не обов’язково знати. Правда -  це добре, але інколи, вона може зруйнувати людину, наче той буревій хитку дерев’яну хатинку. Ось саме зараз, Ярина і була тією хатинкою, яку потрібно берегти від природніх стихій, у вигляді сімейних таємниць.

А ще хвилювання пульсувало десь далеко у шлунку, стискаючи його невидимим кулаком. Адже його жінка, на відмінну від Соломії справді народжувала! І це штучне запліднення, зовсім дико лунало у голові хлопця. Ніхто ж не знає, як відреагує її організм на це. Потім цю дитину віддати сестрі, теж важко. Ще й до того всього, бачити як вона зростає на твоїх очах. Якби ж то, Ярина справді стала сурогатною мамою по своїй волі, потім цю дитинку забрали вже щасливі батьки, щоб ніколи в житті вже їх не бачити. Було би простіше.

Історія про те, аби втерти усім у мозок, що Ярина народила мертву дитину, хлопцеві була не до вподоби. У нього свій план, який продумувався, ще того дня, як дружина розповіла, про цю маніпуляцію.

- Ходімо. – Тамара була торкається плеча хлопця, котрий з переляку викидає з рук ще не запалену цигарку. Вона була одягнена наче медична працівниця у халат, з тим смішним целофановим чепчиком, схожим на бахіли.

- Що це за маскарад? – хлопець прямує у двері запасного виходу пологового.

- Дякуючи тобі, вимушена. Отже, - вона повертається до похресника і пошепки чітко промовляє, - є дитинка, хлопчик, народився недоношений, семимісячний. Мати відмовилась, батько загинув коли та тільки завагітніла. Але, дитина була у боксі. Її тільки вчора відключили від годування зондом. Сьогодні, вона би мала бути переведена у дім малютки. Доведеться все таки готувати документи на всиновлення.

- Тобто все по тихому не вийде? – морщить лоба хлопець.

- Ні. Він вже є жителем дитячого будинку. Але, дякуючи мені, ви його заберете сьогодні. Прямо зараз. Але документи все таки доведеться оформляти, а потім ви їх заховаєте далеко під землю, аби жодна жива душа цього не дізналася.