Романтику замовляли?

- Я не знаю, як нам бути тепер? Напевне, потрібно розійтися. – здираючи пластир на згині ліктя, шепоче дівчина. Вона всю дорогу була в роздумах, як все розповісти хлопцю. А ще більше хвилювала реакція. Не хочеться втрачати те, до чого прагнув стільки років. Вперше Ярина відчула себе вільною та спокійною саме з цим не простим хлопцем. А тепер що? Але він був спокійним, як і завжди, лише вена на лобі нервово сіпалась.

- У тебе виявили якісь проблеми? – хлопець складає руки на грудях та спирається на стіну. Його слова були розбірливі, чіткі та спокійні.

- Ні. – дівчина намагається рівно дихати, аби не плакати. Але після того, що з нею сталося, емоції били через край.

- Слухай, не тягни кота за ці самі. Я не буду сидіти і вгадувати. – голос Стаса зі спокійного почав переростати в більш імпульсивний. Сівши біля дівчини, він взяв її за руки, і та розридалася ще більше. Таке часто трапляється, коли ти намагаєшся триматися зі всіх сил, а якась падлюка починає тебе заспокоювати, та ти ще більше впадаєш у відчай.

- Вони ввели мені ембріона. Я тепер буду виношувати дитя для Соломії і Джорджа! – заховавши обличчя в руки кричить Ярина.

- Тобто? Це все було без твоєї згоди? Це ж проти закону! – тіло все пробило током і хлопця ніби блискавка вдарила, відбираючи мову та плутаючи думки.

- Вони вкололи мені якийсь розслабляючи укол, аби я не чинила опору. Тепер мені доведеться народжувати і віддавати ту дитину. А я вже звикну до неї. Це буде знову удар по моєму психічному стані.

- Ось тобі і сестра. – він обіймає Ярину та безперервно мотає паперові рушники, аби витирати сльози та соплі, котрі текли річкою.

- Як це все пояснити оточуючим, Стасе?

Через п’ять тижнів Ярина прийшла на перевірку ультразвукової діагностики разом зі Стасом. Біля кабінету вже чекала Соломія та Джордж.

- Сестричко. – Соломія тягнеться для поцілунку до сестри, яка відскакує. Один образ викликав у Ярини злість та огиду.

- Так як вчинила ти, не притаманно для сестри. Як це можна було зробити без її згоди? Це злочин. І на місті Ярини, я би подав на тебе в суд. – хлопець відвертається від Соломії з Джорджем та проводить Ярину у куток.

- Дякую. Зараз справді, бачити і чути їх не хочу.

Двері кабінету відчинилися і лікар покликала Ярину з Соломією. Дівчину положили на кушетку та намастили холодним гелем живіт.

- Ріст гармону ХГЧ здавали? – запитує лікарка, і Соломія віддає їй результат венозної крові, що Ярина здавала на другий тиждень після маніпуляції. Лікарка окидає оком папірець та починає датчиком водити по животі. Фіксує зображення на невеличкому чорному овалі де постійно миготіла маленька цяточка.

- Плід один у матці, розмір два міліметри, серцебиття є. Все добре. – Ярині дають паперовий рушник аби стерти залишки гелю. – Через місяць аналізи прийдеш здаси. Нудота є?

- Зранку, але вона швидко минає. – зізнається дівчина.

- Ярино, послухай, ти була моя остання надія. – Соломія хапає руку сестри.

- Йди ти… - висмикнувши руку дівчина сідає у машину, де її вже чекав Стас.

- Цей Джордж він адекватний? – запитує Стас розглядаючи заключення УЗД.

- Не знаю. Я ніколи з ним не спілкувалася. Чесно кажучи, інколи здається, що він німий. Завжди у своїх справах. Спить з планшетом, так мені здається. – дівчина посміхається та зупиняє машину біля своєї майбутньої кондитерської.

- Ти поки вирішуй, справи тут. А я піду по Макса, він якраз закінчив своє тренування з плавання.

Ярина оглядає вивіску, з якої саме зараз скидали обгортку та збиралися вивішувати над скляними прозорими дверима. Великими блакитними буквами було написано «Сент-Оноре», ввечері цей надпис мав би блимати різнобарвними вогниками. Вогники ці зроблені у вигляді вишні. До речі, це назва класичного десерту, котрий буде фірмовий у кондитерській за рахунок різних начинок. Звичайно, буде ще безліч десертів, але Сент-Оноре – найголовніший.

Зайшовши у середину, клієнт впишеться у великі холодильники, що слугують вітрино. Морська тематика, мушлі, музика вітру і декорації на стінах у вигляді пляжних гамаків, кокосів та пальм, мають розслабляти. Чому саме морська тематика? Бо Ярина обожнювала колір моря та сонця, котре тільки но з’являєтеся або ховається. Обожнює цей запах розпареного піску та морської солі. До речу, вітрина та барна стійка були саме кольору сонця, котре ховається за море. Це поєднання дуже незвичне, адже морська тематика більше підходить для рибного магазину. Але Ярина все зробила настільки ніжно, що думок про рибу та морепродукти зовсім немає.

- Доброго дня. – зі стелі котра зроблена з бамбуку Ярина переводить погляд на худорляву та чорняву дівчину. Одягнена вона була у тоненький светр бордового кольору та джинси з протертими колінами.

- Так, доброго. У мене є дуже багато ідей. І я думаю, що ваша ідея з різними варіантами класичних страв – бомбезна. -  розпинається дівчина та залазить на високий стільчик. Вона загортає за вуха коротке чорне волосся та віддає Ярині папку з фото своїх робіт.

- Дуже гарно. Ви справді навчалися у Франції в Ле Кордон Блю? – Ярина сідає навпроти розглядаючи декор десертів, котрий справді був дуже неординарним.