Ми ж сестри

- Слухай, тут така справа. Я нічого проти не маю. Але твоя кума вже другий день не з’являється. Можливо, потрібно кудись звернутися. Святослав напевне переживає за маму. – хлопець наносить на руки лосьйон після бриття та починає хлюпати себе по обличчю.

- Я звернулася. До її чоловіка. Уяви, вона збрехала мені, що розлучилася з ним, а йому - що зараз у селі в мами. А сама десь «зажигає» з якимось… - дівчина морщить носа, бо солодко-свіжий аромат вдаряє потужним ударом прямо у ніс та дряпаючи починає прямувати до горла.

- Ого, ось це то драма. У тебе не життя, а кіно. Хоча, чия би корова мукала. – він бере парфуми та рясно бризкає на себе. Потім швиденько замикає ванну та видихає.

- Боже, я ненавиджу таких людей. Він тебе ж за кілометри смердить цим асорті. – дівчина закриває носа халатом та прямує на кухню.

Святослав з Максимом саме снідали омлетом. Так як це були літні канікули, і Ярина займалася відкриттям своєї справи, вона могла приділяти хлопчикам дуже багато уваги. До речі, останнім часом, Максим і Станіслав у неї ночують, а ще Святослав приєднався. Тому всі кімнати були засипані конструкторами та машинками, котрі Тигр намагався весь час викрасти.

-  Ярино, я погнався, бо у мене сьогодні ліфт у радянській багатоповерхівці. Це така лажа. – зізнається хлопець та виходить з квартири.

- Так, хлопці. Не репетуйте. Я розумію, що у вас війна… але…- хлопці ганялися один за одним зі швабрами та віниками, а Тигр з ними. Тигр гавкає, діти пищать, дівчина відчуває, що такий шум скоро її доведе до того, що прийдеться розпочати пити антидепресанти. Котрі, вона вже закинула, приймає тільки по четвертинці, аби не було сильного синдрому відміни. Вона завжди пам’ятатиме, як колись переставши їх різко пити тиждень ходила і їй здавалося, що по ній струм проходить.

Новин про маму до цих пір не було, але Ярина відчувала, що з нею все добре. Хвилювання були, але не критичні. Вона думає, що це якийсь зв'язок між мамою і донькою. Хоча, вже кортіло її скоріше віднайти, аби впевнитися у цьому на сто відсотків.

- Соломія? – дівчина піднімає трубку, бо телефонувала вона з українського номеру.

- Сестро, тут така справа. У мене виявили проблеми по жіночому. Потрібно перевірити, чи це генетично. Приїдь, будь ласка, у приватну клініку. Адресу кину у вайбер. Вже. Я чекаю?

- Ну добре…

Ярина нахмурила брови та намагалася розкласти по поличках, що ж таке могло статися з сестрою, що аналізи і їй прийдеться здавати. А якщо там щось серйозне? І як сказати Соломії, що мати зникла? Ці всі думки почали кільцем тиснути на голову. Випивши знеболююче, дівчина все ж таки втихомирила хлопців.

- І так, я скоро повернуся. Сидіти вдома. Нікому не відчиняти. Я буду за вами спостерігати через камери. – Ярина махає телефоном де відображається кожна кімната. – Так що, ведіть себе гарно.

Дівчина закидає на плече сумочку та закриває дітей на два замки. Доїхавши до лікарні, її зустрічає сестра. ЇЇ довге чорне волосся було заплетене у косичку, губи випирали подушками безпеки, а вії були такі густі, що здавалося їй було важко тримати відкритими очі.

- Зоя Іванівна тебе обстежить. Дуже хороша лікарка. – вона веде Ярину у кабінет. Лікарка була молода, гарно нафарбована, волосся було зібране у великий хвіст. Вона посміхнулася Ярині та видала медсестрі список.

- І так, Ярину Петрівну потрібно поводити трішки по нашому гінекологічному центрі. – молоденька медсестра з хвилястим волосся запрошує дівчину йти за нею.

Ярина була здивована бо з її вени натягли цілих чотири здоровенних пробірки крові. Зводили на флюорографію. Змусили пройти обстеження гінеколога та ультразвукову діагностику грудей. Також вкінці дали флакон з білими таблетками та вагінальними свічками.

- Чому я маю це приймати і чому тут немає жодної назви, інструкції? – Ярина крутила у руках флакони.

- Бо це наші таблетки та свічки. Ми їх самі виготовляємо. Через десять днів, Вам потрібно знову прийти до нас. – заявляє Зоя Іванівна.

- У мене якісь проблеми? – Ярина ковтає напружено слину.

- Нічого серйозного. Але аби допомогти сестрі, Ви маєте мене слухати. – лікарка на останньому робить акцент.

- Ярино, від тебе багато чого залежить. – така фраза від Соломії викликала лише сміх у Ярини.

- Ок.

Дівчата покинули лікарню і через хвилину уже приїхав сірий джип. Віконце опустилося і Джордж, поява котрого дуже здивувала Ярину, криво усміхнувся та закрив вікно назад. Так-так, чужий би повів себе привітніше.

- Я  би з тобою потеревенила, але маю багато справ. – Соломія цілує сестру у щоку залишаючи слід від помади та сідає у авто.

- О на тобі, ось і зустріч з сестрою. Рідною кровинкою. – саркастично промовляє Ярина услід машині.

Їхавши на авто додому, дівчина вже відчувала сильне хвилювання. Пройшло вже дуже багато часу, а на зв'язок матір не виходила. Зате, поліцейські надали інформацію, що три дні назад вона покинула Україну у напрямку Грузії.  Це приголомшило бідолашного батька. Але, Ярина знала історію з Сабо. Але, на біса старій жінці їхати по своє перше кохання? Тут Ярина вже не могла скласти пазл докупи. Саме цікаве те, що цю історію знає тільки одна Ярина. Можливо, якби батько знав усе, то ця ситуація вирішилася би швидше. Справді, його було шкода, бо він зовсім не розумів нічого. Він переживав за маму, його руки постійно трусилися, а ще він навіть у туалет з телефоном ходив. Боявся пропустити щось важливе.