Невдала спроба

- Це був просто сон? – Ярина налякано підривається з подушки. Першою справою оглядає кімнату. Вона пуста, навіть Тигра не було, що досить дивно. Запустивши пальці рук у скуйовджене волосся, міцно заплющує очі. Вона прокручує у голові вечір, після прибирання вона запропонувала хлопцю залишитися. А потім? А потім вони випили шампанське, яке принесла Орися. А далі? А далі Ярина вже майже нічого не пам’ятала. Саме через це, вона ніколи не вживає алкоголь. Він одразу стирає їй пам'ять, навіть якщо це мізерна доза. А особливо зараз, коли вона випиває оберемок антидепресантів, які взагалі не можна змішувати з алкоголем. Від усіх цих думок і переживань, горло стисло так, що навіть не вдавалося ковтнути. Особливого стану «будуна» у неї не було, тому вона була впевнена, що доза алкоголю була мізерна. У голові чітко крутилася картина з поцілунком, але чи то він справді був, чи це фантазія вже грає?

Дівчина розплющує очі і випиває заспокійливе, аби хоч трошки вгомонити свою нервову систему. Приводить у порядок постіль та вирушає на кухню.

- Лапу, розуміє? Я тобі корм, а ти мені лапу? – Стас сидів на підлозі кухні з простягнутою рукою до Тигра. – Ти якийсь тупий?

Тепер серце у Ярини декілька разів дало знати про себе перебоями. Але що ж робити, коли вже такі справи. Вона намагається зібрати у роті хоч трішки слини, аби голос не хрипів. Підійшовши до Тигра вона простягнула руку і пес миттю стукає її своєю лапою.

- Твій пес невихований. – обурено махає рукою Стас.

- Просто, ти йому не до вподоби. – дівчина відкриває холодильник, дістає рибу з картоплею та відправляє до мікрохвильовки. А також заварює чай. Хом’ячок усередині був багряний від ніяковіння та хвилювання, тому знову заривав себе у тирсу.

- Я через годинку йду знову боротися за опікунство. У мене вже є всі документи. – відсьорбнувши чай промовляє білобрисий.

- Бажаю тобі удачі. – Ярина відчувала такий сором, що не могла зовсім їсти, у горлі панувала печія та нудота. У неї частенько таке буває, від нервів. Станіслав же, за хвилину закинув у себе сніданок, витер губи серветкою. Зіскочивши з місця, поцілував Ярину в голову та попрощався. Після цього Ярина просиділа у ступорі не моргаючи хвилини три, тільки телефонний дзвінок вивів її з цього стану.

- Алло?

- Привіт. Не мала вчора як говорити, але тут таке сталося. – це була мати Ярини. Її голос був тихим, здавалося, що вона намагається підібрати потрібні слова.

- Які ж? – зачарована недавніми подіями, Ярина підпирає підборіддя кулаком.

- Здається, Соломія розлучається з Джорджем. – на цьому реченні, голос Ірини починає тремтіти. – Саме тому, вона скоро приїздить до нас.

- Як таке сталося? – дівчина насуплює брови і намагається перевести свою увагу на події з життя сестри.

- Не знаю, що там між ними. Вона тобі нічого не говорила?

- Вона мені і ніколи нічого не говорить. Я нічого не знаю. – чесно відповідає Ярина. Вони з сестрою ніколи не були близькими. Не радилися та не пліткували одна з одною. Соломія завжди себе поводила, зі статусом, що вона є старшою. І це заважало їй спілкуватися з Яриною на рівних. Однак, сварок у дівчат теж ніколи не було,  а бійок тим паче. Це скоріше були такі стосунки, як з добрими сусідами. Тому, Ярина особливо і не відчула скорботи за зруйнованим сімейним життям сестри. Хоча, нотка досади була, десь дуже глибоко.

Дівчина дізналася, що Стас вже встиг вигуляти Тигра, тому замінила пробіжку десяти хвилиною зарядкою, з якоюсь блогершою з інстаграму. Прийняла душик. Одягнула світлі джинси з футболкою та відправилась на роботу. Цього разу троє журналістів їздили на море до Херсону, Одеси та Миколаєва. Кожен підготував статтю, і записав її на диктофон. Ярині ж залишилося це все прослухати та все гарно зліпити, десь на два розвороти. Як би не було дивно, але на це пішов весь робочий день. Бо прийшлося вибирати ілюстрацію та чаклувати над ними у фотошопі.

Вибравшись з роботи, Ярина відправилась у супермаркет, завжди купувала оберемок продуктів на цілий тиждень. Це для неї було комфортніше, ніж бігати кожен день за якимось продуктом. Залишивши в магазині декілька тисяч, вона обійняла два паперових пакети, та пішла на вихід. По іронії долі, смарт годинник, та телефон у штанях почали вібрувати, сповіщаючи про дзвінок. По-перше, було цікаво хто телефонує. Раптом це Стас? По-друге, ця вібрація дуже лоскотала, тому дівчина боялася аби не випустити з рук пакети. Клацнувши ліктем на багажник, швиденько відправляє туди свої покупки. Телефон сповіщав про два пропущених від Орисі.

- У тебе щось термінове? – запитує Ярина, сідаючи за кермо.

- Так. Я тут такого класного чоловіка зустріла! Він просто Бог. І мені потрібна твоя допомога. – констатує кума.

- Боюся уявити, яка саме. – встромлює ключ дівчина.

- Посидь з Святиком, поки я на побачення схожу. Будь ласка, не дай занапаститися моєму жіночому «Я»!

- Можливо то якийсь маніяк. Ти  ж тільки вчора приїхала. Де ти його знайшла?

- У магазині з продуктами, не міг вибрати м'ясо для запікання, я не могла йому не допомогти. Привезу сина через п'ятнадцять хвилин. Цілую. – Орися вже перервала розмову.

- Але дома я буду хвилин за двадцять… як мінімум.

Але цього кума вже не почула.