Лихо-делікатес

- Ну, розповідай, що нового сталося? – Інга сьогодні нафарбувала губи червоною їдкою помадою та одягнула таке ж плаття.

- Я допомогла Стасу, все таки організувала зустріч з бабусею. Мушу визнати, якби не я, він впав би у відчай. А ще, ось тому Ігорю - горе-прихильнику, також допомогла. У нього хворий син, моя сестра організує благодійний продаж суконь, ті гроші підуть на лікування. Не тільки сину Ігоря, а ще трьом дітям! Уявляєте! – Ярина від захоплення ледь не вискакувала з крісла.

- Угу, для всіх все робиш. Молодець. А у своєму житті, коли будемо порядок наводити? Ти ж для цього до мене прийшла, так? – жінка склала руки в замок та поклала на коліна. Ярина нічого не відповіла, весь її ентузіазм наче змило водою штормового моря.

- Ти ж не платиш мені п’ятсот гривень за сеанс, аби я вислухала як ти живеш чужими життями, профукуючи своє?

- Щось ви не налаштовуєте мене на позитив. – втупившись поглядом у квітчастий лінолеум, пробурмотіла Ярина.

- Моя робота - відкривати тобі очі та боротися зі страхами. А ти геть нічого не робиш. – Інга була сердита та пронизувала поглядом дівчину, намагаючись хоч раз зустрітися з її поглядом.

- Я сивію. Три дня тому, я прокинулася та помітила у себе на голові сиві волосинки. – Ярина витерла долонями сльози, які рясно почали випливати з очей.

- Це побічна дія таблеток. Скільки років ти вже їх приймаєш?

- З вісімнадцяти років. Що тепер мені робити? Мені соромно, за свій зовнішній вигляд. – вона витягла з серветниці носову одноразову хустинку та гучно висякала носа.

- Доведеться фарбувати. Усі наші нерви, вилазять у болячки. – спокійно відповіла психотерапевт.

- Я не можу зрозуміти чи відчуває до мене щось Стас, чи просто використовує, як чарівну паличку. – прошепотіла дівчина.

- Є один варіант це перевірити – звернись по допомогу до нього.

- Мої рідні його не приймуть. – захитала головою дівчина.

- Так і буде … спочатку, але згодом, якщо ти будеш стояти на своєму… Страшно отримати осудження, маючи успішну сестру та батьків? Осудження за такий вибір серця.

- Я не соромлюся його родословної. Просто, чи витримає він потік того бруду. Але, у мене з ним зовсім нічого немає, а я вже так говорю, ніби ми зустрічаємся. – Ярина хихикнула відчуваючи себе якоюсь нікчемою.

- Але у Ваших фантазіях все по-іншому, так? – жінка підійшла до вікна, підняла жалюзі та впустила промінці сонця до кімнати.

- Так, саме так. Мені заважає лише невпевненість у собі. Я знаю.

- Чудово, що ти на шляху до усвідомлення. Слухай свої почуття та не соромся про них казати.

- А це нормально, що Ви мене інколи дратуєте? – Ярину доводила до чортиків спокійність психотерапевта. Здавалося, що вона сама щось приймає, аби бути такою байдужою до проблем клієнтів.

- Це злість, абсолютно нормально. – розвела Інга руками.

*

Ярина ледве доїхала додому, у неї було настільки погане самопочуття, аж у очах двоїлося. Живіт спазмами скручував кишечник у вузли. Якщо поставити руку на живіт, відчувалося як там ходять маленькі гульки. Легка ранішня нудота, все більше і більше переростала в сильне бажання заблювати туалет. Але Ярина терпіти не могла цей процес, тому всяко намагалася стримати себе. Засунувши під спітнілу пахву  електронного термометра, лед не зомліла від страшної цифри - 39,1. Усвідомивши те, що вона скоріш за все отруїлася, її кинуло у піт.

Ярина відчинила холодильник та взяла у руки баночку з маринованими мідіями.

- От халепа, вже як три дня протерміновані…

У дівчини стиснулося усе всередині та з рота пішов фонтан блювоти. Тигр, який лежав біля столу радо замахав хвостом. Бідолашне створіння подумало, що це йому об’їдки зі столу полетіли, тому прийнявся це їсти.

- О, ні, Тигре! Хай тобі грець. – Дівчина почала відчувати, що їй все гірше і гірше, тому полетіла у туалет, не стримуючи свої позиви. Це вперше мідії виходили двома природніми шляхами. Ярині здавалося, що ось-ось її вирубить, від цього почалась паніка. Серце тарахкотіло з перебоями, а хом’як бігав з табличкою, де написане ім’я «Стаса». Так дівчина і вчинила, вирішила зателефонувати:

- Так, у тебе щось важливе?

- Здається я помираю, мені дуже погано і страшно одночасно. – пробулькотіла зірваним від блювоти голосом.

- Двері відчинені? – голосно та чітко задав питання хлопець.

- Ага..- Ярина кинула телефон та відчула вже другий позив. Саме зараз, їй більше всього не хотілося аби її бачили такою, забльованою, в смороді власних каках. Але вибору не було, потрібно було викликати або швидку, або когось знайомого.

Дівчину дуже сильно трусило, тому вона вирішила, що краще буде обійняти миску для замочування білизни та спертися на стінку ванної, яка здавалася льодяною.

- Хей, ти де є? –почувся голос Стаса. – Оце то срака…

- Мені так погано… я вмираю. – заплакала Ярина.

- Чекай, обжерлася чогось, не вмреш. Зараз перевіримо все. Тягни її з тою мискою на диван. – за спиною хлопця стояла кремезна жіночка, у фіолетовій формі, та надписом «швидка». Вона посунула Стаса, який сильно розгубився, обхватила дівчину за живіт двома руками, та через хвилину вже міряла тонометром тиск.