Шанс на реабілітацію

- Дістало аж до самої печінки! Все дістало!

Ігор повернувся додому о четвертій годинні ночі. Він був страшенно виснажений, так сильно хотів спати, що вирішив лягти у тому самому смокінгу. Все було за сценарієм: зустріч з далеко вже не молодою та зів'явшею дружиною тренера футбольної команди. Жінці вже було близько п’ятдесяти років, але вважала себе ще молодою та бажаною. Ігор же просто бажав її грошей. До речі, цю дамочку було дуже шкода, адже та усе життя живе від зустрічі до зустрічі з чоловіком. Бачить його двічі-тричі на тиждень, і не більше трьох днів. Зате має велику купу грошей, але до чого ті гроші, коли самотність ними не вилікуєш. Діти уже повиростали та залишили Діану Вікторівну однісіньку в триповерховому особняку. Буває, що чоловіки приводять жінок, а буває і навпаки.

Слуги цієї жіночки, зовсім не звертали уваги на незнайомих чоловіків, які досить часто бувають у цьому домі. Тільки уявити, настільки може бути самотньо людині, що вона з легкістю за романтичку вечерю та декілька годин «кохання», може просто тицьнути двадцять п’ять тисяч гривень. Ігоря доводило до сказу, що у світі мільйони людей, котрі працюють дуже важко більше ніж пів року, аби отримати таку суму.

Отож, після нічного заробітку, чоловік провалився у п’яти годинний сон та прокинувся від дзижчання будильника, котрий вже грав свою мелодію аж чотири рази. Як би йому не хотілося, але повалятися та потягнутися після сну – не було часу. Тому, він швиденько чистить зуби, причісує волосся. Смокінг вирішив не змінювати, а просто освіжити солодкуватим парфумом . Це був той самий запах, коли заходиш у жаркий та тісний транспорт де немає повітря, а там смердить спітнілими тілами, і ще й якась скотина переборщила з нудотним парфумом. Так ось, такою скотиною був і Ігор. Він терпіти не міг задушливі транспорти та метро. Одного разу одна така ж самотня власниця кафе, подарувала йому досить пристойну темну синю Maserati. У Ігоря так щемило серце, коли він її продавав. Але, потрібно вибирати між тим, що хочеться і між тим, про що ночами мрієш. Ось на цю мрію, він вже три роки відкладає гроші, і вимушений вести такий огидний спосіб життя. Знаючи це, всі його знайомі,  засудили би чоловіка, але після того, як вони взнали би мету – їх думка б в мить змінилася.

Він вже так запізнювався на роботу, що був вимушений бігти щодуху. Через це, його почало різати у правому боці, але Ігор не зупинявся ні на мить. Саме коли спітніле тіло мулата опинилося біля дороги, світлофор зрадливо перемикнув колір на червоний та почав відлік часу в  дев’яносто секунд.

- Вашу ж маму. – чоловік поглядає на годинник та починає щось подібне на телефону гру. Ту гру, де маленька кулька мусить пробігти через смуги між автомобілями, та намагатися аби її не розчавили. Водії обурливо сигналили та обзивали дивака-пішохода останніми матюкливими словами.  Але Ігор не звертав на це уваги до тих пір, поки різка біль не пронизала його тіло, а в очах різко не потемніло.

-  От дурень, як же ж так! Світлофор червоний. Я не побачила його через вантажівку! – з білого авто вискочила білявка з вузликом на голові. Вона була так нажахана, що її тонкі ніжки тремтіли на підборах, наче вона вперше на них стала. Автомобілі були вимушені зупинитися, але у всіх був шок, вони увімкнули «лікарів» та почали перевіряти пульс і дихання у чоловіка.

- Ігоре? – Ярина саме вибігла на вулицю, аби провести гостей з Данії на коротеньку екскурсію та ознайомити з журналом, щоб ті гарненько відсипали їм спонсорських грошенят. Дівчина щось шепнула охоронцю та побігла на місце дорожньо-транспортної пригоди. Така дурна назва, людину можливо на смерть збило, а поліція це все занотує як «пригода». Він лежав розкинувши руки і ноги посеред дороги, з потилиці виступила темно-червона кров. А блондинка тремтячими руками намагалася викликати швидку.

- Веземо його до лікарні, поки та швидка, приїде він сконає! – Ярина намагалася не дивитися на чоловіка, бо до горла підходив приступ нудоти.

- А як же авто, поліцію потрібно! – блондинка стискала телефон, де диспетчер невгамовно верещав «А-лл-ло, Вас не чути.». Ярина взяла зелений смартфон у руки та повідомила, що  невдовзі у міську лікарню привезуть чоловіка, а на місце біля видавництва потрібна поліція. Диспетчер спочатку почала бунтувати, що так не годиться. Але згодом, була змушена зізнатися, що у місті пробки, а карет швидкої катастрофічно не вистачає.

Блондинка сіла на переднє сидіння автомобіля Ярини, а двоє дебелих чоловіків, допомогли затягнути набридливого мулата на заднє сидіння. Благо той ще дихав, але до тями не приходив. Ярина їхала швидше, ніж потрібно та голосно сигналила автомобілям. Навіть благально кричала через вікно аби її пропустили, бо якщо не пропустять, у її авто буде вже не постраждалий, а - мертвець.

- Там чоловіка авто збило! Допоможіть! – Дівчата забігли на пункт прийому, де жіночка стомлено підняла окуляри:

- Де, «там»?

- Він у нас в машині, але ми не зможемо його виволокти! – горлала Ярина.

- Хто його збив? – жінка натиснула на велику чорну кнопку на столі.

- Я. – ніяково промовила блондинка.

- О на тобі. – гигикнула жіночка. – Так, хлопці, йдіть за тими панянками.

Після натиснення на таємну кнопку, вийшли два медичних працівника. Вони покірно пішли за дівчатами, перекинули чоловіка на металеву каталку та повезли у лікарню. Жіночка наказала аби Ярина та блондинка нікуди не йшли, а чекали заключення лікаря, та приїзду поліції.