Скелет у шафі

- Як це все мені сидить глибоко в печінці! – чоловік витирає з лиця залишки піни для бриття та огорнувшись в рушник нижче талії виходить у досить простору кімнату. У ній розташовано мінімум меблів: стіл, два стільці, диван, який ще розкладений та не прибраний після сну, та шафа. Стіни були пофарбовані дешевою фарбою, складалося відчуття, наче ти у лікарняній палаті. Побілена потріскана стеля, скрипучий пошарпаний і сходжений сотнями квартирантів паркет. Це все дає зрозуміти, що квартира здається в оренду за копійки та зовсім не бачила затишку у своїх стінах. Тут не було жодного вазону, ковдри, фіранок, якихось дрібних аксесуарів,  які хоча б на хвилинку зробили квартиру комфортною. Він відкриває блокнота де все списане цифрами, та бере до рук телефон.

- Привіт, друже. Годинник EPOS по якій ціні візьмеш? – переводить погляд на аксесуар з чорним ремінцем. Він був зовсім новий та запакований на подарунок.

- Ого-го, добру дамочку ти собі знайшов. – лунає з телефону голос співрозмовника. -  Тридцятка.

- Ти сказився? Ціна цього дурного годинника тисяч з п’ятдесят! – чоловік підірвався з місця та підвищив голос.

- Я сказав тридцятка.

- Гаразд.

Ігор кладе телефона та закриває очі долонями.

- Це надто складно, зібрати всю суму. Але я це зроблю. – він бере до рук фотографію дитини, яка широко посміхається. Це був кучерявий та смуглявий хлопчик, по фото йому не більше року.

Ігор дописав у блокноті: «Плюс тридцять тисяч гривень». Взяв до рук старенького телефона та набрав номер своєї дружини.

- Привіт. Я знайшов ще тридцять тисяч. Ще рік, і я думаю, що буду мати на руках всю суму. – говорить Ігор та відпиває гірку каву маленькими ковтками. Чоловік відкриває зошит та закреслює ім’я «Діана». Під цим іменем були записи: годинник, сертифікат у барбершоп, сертифікат у магазин одягу. Це все було об’єднане дужкою, та підписане: «шістдесят тисяч гривень». На наступній сторінці було ім’я «Ярина», та нотатки навпроти: машина, квартира, зарплатня тридцять тисяч. 

-  Слухай, Ігоре, можливо звернемося у якийсь фонд по допомогу? – жінка по той бік зв’язку втомлено видихає.

- До дупи ті твої фонди! Я сказав, що ще рік і він буде ходити. Я тут такий компромат нарив на директора нашого журналу. Думаю, це вигорить на пристойні бабки. – чоловік тримаючи телефон між шиєю та вухом, одягає на себе брюки та сорочку.

- Ти здурів? Шантаж? Це ж кримінальна справа!

- Я не збираюся нікого шантажувати, я просто продам цю інформацію іншому журналу. Добре, не маю часу. Передай привіт Андрійку.

*

- Тобто, Ви стверджуєте, що Роман Олегович живе на дві сім’ї? – жінка закидає ногу на ногу та складає червоні губи у трубочку. Її погляд повний іронії.

- У мене є докази. Це запис розмови по телефону та декілька фото з одного із пляжів Бора-Бора. – Ігор витирає крапельки поту з лоба серветкою.

- І що воно варте ста тисяч? – її брови, які вже вибриті вдесяте та набиті татуажем пливуть вверх, а неприродньо білі зуби гризуть кінчик ручки.

- Так, бо це не просто жінка, це одна відома модель Франції. – після цих слів брюнетка з зализаним волоссям різко нахиляє тіло вперед та протягує руку для того аби пожати.

- Якщо ти мене обманеш чи це якийсь розводняк, то не дивуйся, коли одного вечора не дійдеш додому. – співрозмовники оглядають напівпусту кав’ярню, після чого Ігор дає номер картки написаний на папері. Жінка бере папірець і за допомогою телефону здійснює переказ грошей. Заявка оброблялась близько трьох хвилин. Ці хвилини пройшли в нервовому мовчанні. Телефон Ігоря засвітився, він перевірив суму та протягнув конверта жінці, він вже зібрався йти, але отримав копняка по нозі.

- Сидіти. Я повинна перевірити.

Ігор сідає назад та спостерігає як жінка одягає навушники, де Роман Олегович шепоче на французькому, що сім’я для нього нічого не означає. Каже, що зовсім скоро збирається подарувати журнал своїй майбутній колишній, в якості компенсації, та приїде до неї у Францію. Також жінка переглядає фотографії, від чого її блакитні очі розширюються.

- Боже, та вони ж обидва вже на пенсії. Це така гидота. Тільки треба було наголосити, що вона дуже-дуже колишня та стара модель. Не сци, твоє ім’я ніде не випливе.  – вона підіймається з місця та цокає червоними шпильками на вихід.

*

Ярину розбудив телефонний дзвінок. «Станіслав», вмить у її внутрішній хом’ячок прокинувся та змусив дівчину скоріше підняти трубку.

- Слухай, Ярино, тут така справа. Мені потрібна твоя допомога.

- Я знаю, але ще не встигла зателефонувати до власника компанії. – дівчина чухала голову Тигра, який був обурений таким ранішнім дзвінком.

- Ні, я не про це. Допоможи вибрати Максу подарунок на день народження, – голос Стаса лунав досить розгубленим. Дівчині прохання здалося трішки дивним, бо у місті сила силенна магазинів з дитячими товарами.

- Добре, це не проблема. Зустрінь мене після роботи, о шістнадцятій. У тебе є якісь пропозиції? – Дівчина вже була на кухні та клацнула на кавоварку.

- У нього є дві мрії: побувати в типографії та трек для автомобілів. – хлопець робить акцент на слові «типографія».