"...ВАЗОН ІЗ ПАРОСТКАМИ ЕПЛА..."

1.

З вiкна лiкарнi вiдкривався краєвид, який, очевидно, бачили свого часу мешканцi Станіслава, стоячи бiля бiйниць оборонної вежi. З висоти восьмого поверху менi було видно, як лисi пагорби тягнулися до виднокола, на полях палили стерню та бадилля i вгору пiднiмалися клуби диму. Якщо добре придивитися, належним чином сфокусувавши зiр, можна було розрiзнити окремi фiгурки воїнiв, що сидiли бiля багать, пихкаючи люльками та брязкаючи зброєю.

Мiй тренований слух вловлював iржання коней, схованих у сусiдньому лiску: кiннота готувалася до штурму. Вечiрнi сутiнки та дим вiд вогнищ ховали вiд мене колiр знамен та хоругв, тому менi залишалося тiльки здогадуватися, хто саме сьогоднi буде моїм ворогом.

– Найважче навчитися дiяти командою,– тим часом пояснював менi Саша Нарколог.– Уяви, що в тебе є шiсть воякiв, кожен з яких вмiє щось одне, але дуже добре. Снайпер може лiквiдувати противника на вiдстанi кiлькох кiлометрiв. Шпигун вмiє нечутно пiдкрадатися до ворожого табору i вивiдувати. Диверсант – спец iз вибухiвки. Ну i так далi.

Замiсть вiкна у Нарколога в кабiнетi був гiгантських розмiрiв комп'ютерний монiтор. Шiсть фiгурок непорушно застигли унизу екрана, чекаючи команди "Loading".

Сашко щойно повернувся iз операцiйної. Його зелений халат, шапочка i навiть окуляри були заляпанi кров'ю. Уявляю вираз обличчя Слухачiв, якби вони дiзналися, що один з моїх друзiв працює хiрургом. Пiсля запровадження обов'язкової досудової процедури ампутацiї губ у Слухачiв викликає панiчний страх кожна людина, яка тримає в руках скальпель.

Але ще бiльше вони б здивувалися, якби раптом довiдалися, що саме завдяки моєму приятелевi-хiрурговi ми можемо слухати новi i, головне, дивовижно чистi, не заїждженi сотнями перезаписiв саундтреки, файли з якими Саша Нарколог вивуджує iз усiма забутих сайтiв у досi не прочищених нетрях Інтернету.

Сi-дi-ром затрiскотiв i висунув нам язика iз диском. Сашко схилився над столом, збоку здавалося, що вiн знову взявся оперувати – iз вийнятих iз рiзних ящикiв стола деталей його худi пальцi вправно складали докупи CD-плеєр.

–Ти не боїшся? – кивнув я на дверi, за якими в коридорі час вiд часу торохкотiли вiзочками санiтарки, стукали милицями хворi.

Вiднедавна у лiкарнях заборонили ставити всюдисущi звуковловлювачi, якими "архангели" нашпигували все мiсто, вистежуючи Слухачів. Але натомiсть кожен другий працiвник лiкарнi – завербований Службою охорони стукач. Часом "архангели" навiть кладуть у палату свого "хворого".

Якось одного з таких навуходоносорiв Нарколог мало не порiзав на операцiйному столi. Пацан симулював грижу, але листок iз приписочкою вiд Служби охорони у його iсторiї хвороби через недогляд у приймальному покої кудись запропастився. Коли хлопця поклали на стiл i Нарколог уже замахнувся на нього скальпелем, у "хворого" почалася iстерика. Був скандал.

– Зараз нiхто не зайде, – Сашко заспокiйливо посмiхнувся i подав менi пару навушникiв. – Я їх привчив, що пiсля операцiї менi потрiбнi пiвгодини спокою. Ти слухав "Antichrisis"?

Свої слухавки, якi чимось нагадують фонендоскоп, Нарколог вводив собi у вуха з блаженною насолодою. Здебiльшого Слухачi роблять це похапцем, кваплячись увiмкнути play, щоб вiдразу вiдчути приплив музики. У Сашка це був цiлий ритуал, який починався ще зi складання CD-плеєра. Iншу пару слухавок я вдягнув без поспiху, але й без зайвого пiжонства.

– Готовий? – слухавки щiльно затулили вуха Нарколога, i зараз вiн слухав iдеальну тишу, яку за мить розiб'ють хитросплетiння звукiв. Знаючи, що Сашко не чує мене, я тiльки ствердно кивнув головою.

Перша порцiя нової для мене музики хлюпнула менi у вуха дуже м'яко, не викликавши того спазму у скронi, який часто з'являється пiд час прослуховування старого доброго рок-н-ролу чи пiзнiшого гранджу. Я нетерпляче пiдкрутив звук, але кайф наповзав дуже повiльно – у слухавках протяжно скиглила волинка i пищали якiсь дудки чи рiжки. Це було справдi незвично.

Я розслабився, нiби хтось приємно залоскотав моє тiло. I коли пiшов гiтарний запил, я весь огорнувся кайфом, нiби був у скафандрi у глибинах моря – з'явилася невагомiсть i вiдчуженiсть вiд довколишнього свiту.

Добре враження зiпсувало синтетичне булькання барабанiв. Раптом здалося, що i волинка, i дудки, i навiть гiтара – така ж синтетика, як i цей надокучливий "драмс". Примiтивна претензiя на фольк, замiшана на синтезаторах. Якби не чисте звучання, така сумiш могла б покалічити "третє вухо".

Мабуть, з "Antichrisis" я не буду робити касетних копiй. Спотворення пiсля перезаписiв можуть стати смертельними для Слухачiв. Не хочу мати на совiстi нi мертвих, нi покалiчених. Набагато безпечнiше слухати автентику. Нехай собi експериментують такi мажори, як Нарколог: у них i сi-дi фiрмовi, i мембрани у слухавках не деренчать від перегрузу. Я повiльно скручував звук, щоб не перебрати дозу.

Думки вповiльнювалися, час завмирав. Я знову почувався котом у скафандрi – був такий же розморено лiнивий i вiдокремлений вiд світу. Звiдкись здалеку, нiби й справдi з-пiд води почувся голос Нарколога:

– Ну як?

Я здригнувся, ступор минув, i мої мiзки запрацювали втричі швидше, надолужуючи згаяний час, з'явилося дике збудження, хоч тiло й досi було млявим i неслухняним.

"Ти би ще ремiкси запропонувавменi переписати! Скажи, я подiбний на вбивцю? Подивися: так, тепер – так! Схожий чи не схожий? Я би пiдiйшов до вiкна, ближче до свiтла, щоб ти мене краще роздивився, придурок, але ж у тебе тут твiй сраний монiтор. Чому в тебе немає вiкна? Вiд кого ти ховаєшся, кого ти боїшся? Ти боїшся убивць? А мене ти боїшся? Мав би боятися, бо якщо я перепишу твiй сраний диск, то стану тим, кого ти найбiльше боїшся. Я стану вбивцею! Ти цього хочеш?" — вся ця тирада проскочила в моїй головi за одну мить, за секунду я забув всi цi слова i, повiльно повернувшись убiк Нарколога, вицiдив iз себе тiльки те, що найбiльше запам'яталося:

– Я схожий на вбивцю?