Глава 15. Костюм замість бруду

Забави в багнюці закінчилися так само раптово, як і почалися, коли дід скомандував «відбій» і наказав усім негайно відправлятися на дезінфекцію. Ванна кімната, яку я ще вчора відмивав від рожевої піни, тепер нагадувала болото після зливи. Я ретельно змивав з себе бруд намагаючись не думати про чистоту в кімнаті. Тим паче, Марія пообіцяла навести порядок в будинку після того, як близнюки, перш ніж потрапити у ванну кімнату, вимастили землею ледь не всі кутки першого поверху. Інколи думаю, що якби у будинка були ноги, то він би втік подалі від цієї божевільної сімейки.

На кухні вже чекав сніданок. Марія, яка встигла переодягнутися в чисті джинси й просту білу футболку, розставляла тарілки. Запах свіжої яєчні з томатами та кави остаточно витіснив аромат моєї холостяцької барлоги.

— Ну що, інженери, — Марія суворо глянула на близнюків, які вже встигли заляпати чисті сорочки джемом. — Сьогодні ніяких розкопок. Я йду у справах пекарні, а ви залишаєтеся з дідусем. І щоб жодної нової копальні, зрозуміло?

— Зрозуміло, ма, — хором відповіли хлопці, хоча в їхніх очах я бачив, що план будівництва через нові дірки в моєму газоні вже розробляється.

Я сидів за столом, відчуваючи дивну легкість. На мені знову був звичний дорогий костюм, годинник звично тиснув на зап'ястя, а волосся було ідеально вкладене. Але десь глибоко в підсвідомості все ще відчувався присмак того безглуздого сміху в ямі.

— Андрію, — я звернувся до свого помічника, який допивав третю чашку кави, намагаючись не заснути після «ранкової зарядки» з полковником. — Виїжджаємо. У нас сьогодні зустріч з інвесторами, і я не хочу на неї запізнитися.

— Так, В’ячеславе, машина вже готова, — Андрій підхопився, ледь не перекинувши стілець.

Я встав, поправив піджак і глянув на це сімейне збіговисько. Полковник уже розкладав на кутку столу якісь схеми (сподіваюся, не план захоплення сусідньої ділянки), хлопці сперечалися через останню грінку, а Марія... вона просто дивилась на мене.

— Удачі на роботі, — тихо сказала вона, підійшовши ближче. — Спробуй там нікого не звільнити за неправильно заварену каву. Після того, як ти пережив Буцефала, офісні проблеми мають здаватися дрібницями.

— Побачимо, — я мимохіть посміхнувся. — Павле Петровичу, нагадую: жодних нових клумб без мого відома. Я виділив вам достатню кількість газону для цієї вашої забаганки.

— Та йди вже, стратегу, — махнув рукою дід, не відриваючись від схем. — Ми тут без тебе розберемося. Тил прикритий.

Ми з Андрієм вийшли до машини. Щойно двері авто зачинилися, заглушаючи звуки дитячого сміху та гавкіт пса, у салоні запанувала звична тиша з легкою музикою для медитації, яку я зазвичай включаю перед роботою. Стерильна, дорога, правильна, яка завжди була присутня в моєму житті. Але чомусь тепер вона здавалася мені занадто порожньою.

— В’ячеславе, ви справді дозволите полковнику робити свої клумби у вас на газоні? — раптом запитав Андрій, виїжджаючи з воріт.

Я глянув у вікно на свій колись ідеальний газон, який тепер нагадував поле бою. Було відчуття, що більше не буде так, як колись. Принаймні поки тут мешкає ця сім’я.

— Андрію, просто мовчи і рушай в офіс. Нам треба рятувати компанію, поки дід не вирішив, що нам замість серверної потрібен склад боєприпасів.

Я розгорнув планшет, занурюючись у цифри та графіки. Я намагався не думати про нових мешканців свого будинку. А головне, намагався не думати про неї... Марія чомусь постійно вертілася перед очима з її справжнім усміхненим обличчям.

Що ж, поступово Слава вливається в нову сім'ю. Побачимо чи вдасться йому звикнути до повчань дідуся і до чого цей шлюб приведе.

Буду вдячна вам за вподобайки... Це нагорода для моєї музи)))) і звісно, не забувайте додавати книжку до бібліотеки, щоб слідкувати за оновленнями. Підписуйтеся на сторінку вашого автора! Дякую вам за увагу❤️