Глава 1. Вирок у рожевих тонах

Мій ранок завжди був ідеальним. Аромат свіжо-обсмаженої арабіки, стерильна тиша мого заміського маєтку та відчуття повного контролю над світом. Двоповерховий будинок зі скла та бетону, захований за високим парканом, був моєю цифровою фортецею. Розумна система заздалегідь прогріла підлогу, розсунула важкі штори, впускаючи в панорамні вікна холодне березневе сонце. Я любив цей порядок. У моєму коді не було багів, а у житті — зайвих людей, а на моїх білих меблях — жодної порошинки.

Я поправив манжет дорогої сорочки, милуючись своїм відображенням. Двадцять вісім років, статус топового айтішника країни. Прізвище Касавін, яке змушує конкурентів нервувати, і репутація «золотого інтелекту». Все йшло за планом, аж поки смартфон не завібрував серією сповіщень.

— Слава, ти вже бачив? — голос мого юриста Артема звучав так, ніби він щойно проковтнув пачку сухого льоду. — Скидаю посилання. Раджу тобі присісти. А краще — одразу випити чогось міцного.

Я нахмурився і відкрив відео. За кілька секунд мій світ почав розсипатися на пікселі. Запис із прихованої камери ресторану. На екрані я грубо хапаю за руки офіціантку, притискаю її до стіни підсобки, а вона відчайдушно намагається вирватися. Заголовки під відео бентежать і не вкладаються в голові.

— Це що за підстава? — прошипів я, відчуваючи, як холод пробігає хребтом. — Вона тоді перекинула на мене келих вина! Я просто хотів, щоб дівчина заплатила за чистку піджака... Ну, добре, я був роздратований, я притис її, щоб не втекла, поки чекав адміністратора. Але на відео... 

— На відео це виглядає, як напад, Слава, — перебиває Артем. — Твій конкурент, Савченко, викупив цей запис і змонтував його ідеально. Звуку немає. Є тільки твої агресивні рухи та її перелякане обличчя. Поліція вже відкрила провадження. Твої інвестори в паніці. Якщо ми не зробимо щось негайно, твоя компанія перетвориться на попіл.

— Невже все так швидко стало відомо? — питаю, хоча вже знаю відповідь.

 — Не мені тобі пояснювати про світ технологій та швидкість розповсюдження топових пліток, — нервово відповідає юрист.

— Ясно. — глибоко видихаю. — Що ти пропонуєш?

— Нам потрібно змінити сюжет. Це не насилля. Це... пристрасть. Сварка закоханих. Тобі треба знайти цю дівчину і вмовити її сказати, що ви пара. Ви просто посварилися, з ким не буває? Щоб закрити справу, ви маєте одружитися. Офіційно. На два роки, поки все не вщухне.

— Одружитися? — мені забракло повітря в легенях, а комірець сорочки раптом став затісним. — Артеме, скажи, що ти зараз жартуєш. Це ж якийсь сюрреалізм. Який шлюб? Я її навіть не знаю!

— Пробач, друже, але мені зовсім не до жартів. Не вмів тримати себе в руках, от тобі й наслідки, — важко зітхнув він у слухавку, а в мене почала паморочитися голова. — Або ти стаєш зразковим сім’янином, або завтра твої акції коштуватимуть менше, ніж папір, на якому вони надруковані. Савченко вже «підгодував» пресу. Якщо ми не дамо спростування через сімейну ідилію, тебе розірвуть.

Я відключив дзвінок і безсило опустився в крісло. Один із найбільш завидних холостяків країни... Тепер не холостяк? Моє ім’я, яке роками асоціювалося з інноваціями та холодним розрахунком, тепер буде стояти поруч із заголовками про «кохання з першого погляду»? Та ще й наречена — проста дівчина, яку я ледь не довів до сліз через пляму на піджаку.

Я знову подивився на відео. На екрані я виглядав, як справжній агресор. Кожна секунда запису била по моїй репутації, як кувалда по склу. Я уявив обличчя інвесторів, збори директорів, косі погляди... Все, що я будував роками, залежало від того, чи погодиться ця дівчина одягнути обручку.

Це був глухий кут. Найгірший алгоритм, який тільки можна було прорахувати. Щоб зберегти імперію, мені доведеться впустити у свій стерильний світ сторонню людину. І не просто впустити, а зробити її частиною свого життя.

Я глянув на годинник. Час пішов на хвилини. Треба було терміново діяти. Знайти адресу і їхати до неї, поки Савченко не запропонував їй більше за «правильні» свідчення в поліції. Моя свобода зовсім скоро закінчиться, так і не встигнувши початися.