Розділ 13. «Побачення №6 — кіно»

До шостого побачення я вже перестала переконувати себе, що все це просто гра.

Можливо, я ще могла сказати це вголос. Могла усміхнутися в камеру й написати під відео: «Сім побачень. Нічого більше». Могла навіть переконати когось із наших читачів.

Але себе — вже ні.

Тому того вечора, коли я стояла перед дзеркалом у бордовому топі з відкритими плечима, білій багатошаровій спідниці та масивних кросівках, я навіть не намагалася придумати виправдання, чому витратила стільки часу на свій вигляд.

Маленька бордова сумочка висіла через плече, тонке срібне намисто блищало біля шиї, а волосся я залишила розпущеним.

Телефон завібрував.

Теодор:
Я вже внизу.

Я подивилася на себе востаннє.

— Просто кіно.

І сама ж не повірила.

Теодор стояв біля входу.

Бордову сорочку він залишив трохи розстебнутою біля коміра, бежеві широкі штани робили його образ розслабленим, на ногах були білі кросівки, а на зап'ясті — коричневий годинник.

Він подивився на мене й завмер.

— Що? — запитала я.

— Нічого.

— Ти дивишся.

— Я бачу.

— І?

Він усміхнувся.

— Ти дуже гарна.

Я опустила погляд.

— Дякую.

— А я думав, що після п'ятого побачення вже не зможу здивуватися.

— А я думала, що після п'ятого ти нарешті перестанеш говорити такі речі.

— Не дочекаєшся.

— Шкода.

Він простягнув руку.

— Пішли?

Я взяла її.

— Пішли.

Ми вирішили піти у Vue Edinburgh Omni Centre — великий 12-зальний кінотеатр у центрі Единбурга.

Щойно ми зайшли, Теодор одразу подивився на мене.

— Попкорн?

— Так.

— Великий?

— Так.

— Ти ж казала, що не будеш багато їсти.

— Я передумала.

— Оце правильне рішення.

— Я знаю.

Ми взяли величезний стакан попкорну й пішли до залу.

Перед входом Теодор дістав телефон.

— Що робиш?

— Фото.

— Зараз?

— Так.

— Ми ще навіть не сіли.

— Саме тому.

Він поставив телефон на таймер.

— Ставай ближче.

— Ми й так близько.

— Для фото — ні.

Я підійшла.

Він поклав руку мені на талію.

Я на секунду завмерла.

— Нормально? — тихо запитав він.

Я кивнула.

— Так.

Клац.

Потім ще одне.

А потім Теодор відкрив камеру.

— Знімемо маленьке відео.

— Для блогу?

— Для TikTok та Instagram.

— І що скажемо?

Він подумав.

— «Шосте побачення. Якщо після цього ми не закохалися, то в нас проблеми».

Я подивилася на нього.

— Ти хочеш, щоб люди це почули?

— А ти боїшся?

— Ні.

— Тоді вперед.

Я натиснула запис.

Ми стояли поруч.

— Побачення номер шість, — сказала я.

Теодор нахилився до камери.

— І сьогодні ми перевіримо, чи можна заснути в кіно…

Я перебила:

— Не можна.

— Чому?

— Бо я хочу подивитися фільм.

— Ти не заснеш?

— Ні.

Він подивився в камеру.

— Побачимо.

Відео закінчилося.

Я одразу засміялася.

— Ти спеціально це сказав.

— Звичайно.

— Я тебе знаю.

— Це вже проблема.

Фільм почався.

Перші двадцять хвилин я справді уважно дивилася на екран.

Потім Теодор тихо прошепотів:

— Попкорн.

— Що?

— Дай.

— Бери.

— Ти тримаєш.

— Бо він у мене.

— Я бачу.

Я простягнула стакан.

Він узяв жменю.

Повернув.

Через хвилину знову:

— Елеонора.

— Що?

— Попкорн.

Я повернула голову.

— Ти серйозно?

— Так.

— Він лежить між нами.

— Мені лінь тягнутися.

— Ти неймовірний.

— Дякую.

Я подала йому стакан.

Він узяв його.

Але цього разу не повернув.

— Теодоре.

— Мм?

— Це мій попкорн.

— Тепер наш.

— Віддай.

— Ні.

Я тихо засміялася.

— Ти дитина.

— Зате щаслива.

Я похитала головою й повернулася до екрану.

Через кілька хвилин я відчула, як його плече торкнулося мого.

Я не відсунулася.

Він теж.

Ще через десять хвилин моя голова сама опустилася йому на плече.

Я зрозуміла це тільки тоді, коли він дуже тихо прошепотів:

— Зручно?

Я ледь розплющила очі.

— Дуже.

— Тоді спи.

— Я не сплю.

— Звичайно.

Я хотіла відповісти.

Але не встигла.

Не знаю, скільки минуло часу.

Я прокинулася від того, що в залі вже горіло світло.

Спочатку я не зрозуміла, де знаходжуся.

Потім відчула тепло.

І руку.

Моя рука лежала в руці Теодора.

Пальці переплелися.

Я підняла голову.

Він ще спав.

Його голова трохи нахилилася в мій бік.

Я тихо посміхнулася.

Потім помітила, що на його плечі лежав мій светр.

Я обережно взяла його.

— Прокидайся.

Він не ворухнувся.

— Теодоре.

Нічого.

Я легенько штовхнула його плечем.

— Гей.

Він відкрив очі.

— Уже все?

— Так.

Він подивився на наші руки.

Потім на мене.

— Ми заснули.

— Так.

— Разом.

— Як бачиш.

Він усміхнувся.

— Непогане шосте побачення.

— Якщо не рахувати, що ми проспали половину фільму.

— Я все одно нічого не зрозумів.

Я засміялася.

— Я теж.

Ми ще кілька секунд сиділи мовчки.

Наші руки так і залишалися з'єднаними.

— Теодоре?

— Мм?

— Ми досі тримаємося за руки.

Він подивився на мене.

— Знаю.

— І?

— Мені подобається.

Я усміхнулася.

— Мені теж.

Ми вийшли з кінотеатру вже пізно.

На вулиці було прохолодно.

Теодор ішов поруч, тримаючи мене за руку.

— Викладемо фото? — запитав він.

— Те, де ми заснули?

— Ні.

— Шкода.

— Я не хочу показувати все.

Я подивилася на нього.

— Чому?

Він знизав плечима.

— Деякі речі можуть залишатися тільки нашими.