Розділ 3. «Угода»

Наступного ранку я прокинулася від повідомлення.

Не від будильника.

Не від мами.

Не від прекрасного співу птахів за вікном.

Від Теодора Блеквуда.

Теодор:
Не запізнюйся на наше фіктивне побачення, Вітмор.

Я дивилася на екран секунд десять.

Потім ще десять.

І тільки після цього написала:

Я:
Я ще навіть не погодила місце.

Відповідь прийшла майже одразу.

Теодор:
Ти вчора сказала «сім побачень за сім днів».

Я:
Це було під тиском.

Теодор:
Ти сама тримала телефон.

Я стиснула губи.

Він дратував мене навіть через повідомлення.

Це, безперечно, талант.

Я:
О 12:00. Кав'ярня біля університету.

Теодор:
Домовились.

Я вже хотіла відкласти телефон, але прийшло ще одне повідомлення.

Теодор:
І вдягни щось гарне.

Я сіла на ліжку.

Я:
Навіщо? Це ж фіктивне побачення.

Теодор:
Саме тому. Треба переконливо брехати.

Я усміхнулася.

Ненадовго.

Потім зрозуміла, що усміхаюся через нього.

— Ні, — сказала я сама собі.

Телефон знову завібрував.

Теодор:
І не забудь камеру.

Я відкинулася на подушку.

— Я його ненавиджу.

Беатріс, яка саме проходила повз мою кімнату, заглянула всередину.

— Хто?

— Теодор.

— А чому ти усміхаєшся?

Я перестала усміхатися.

— Я не усміхаюся.

— Звичайно.

Вона зайшла до кімнати й сіла на край ліжка.

— Ну?

Я показала їй переписку.

Беатріс прочитала останні повідомлення.

— О, він тобі подобається.

— Ні.

— Ти навіть не подумала.

— Бо відповідь очевидна.

— Тоді чому ти п'ять хвилин дивилася на його повідомлення?

— Я аналізувала.

— Повідомлення?

— Так.

— «Вдягни щось гарне» потребувало аналізу?

— Це психологічна маніпуляція.

Беатріс засміялася.

— Ти пропала.

— Я не пропала.

— Елеонора, ти ще навіть не сходила з ним на перше побачення.

— Саме тому я абсолютно спокійна.

— Добре.

Вона підвелася.

— Тільки не закохайся.

— Не закохаюся.

— І не цілуйся.

— Не буду.

— І не називай його милим.

Я задумалася.

— Це вже складніше.

Беатріс розсміялася.

— Я знала!

О дванадцятій без п'яти я стояла біля кав'ярні.

У руках — телефон.

У сумці — камера.

У голові — хаос.

Я перевірила себе в камері телефона.

Волосся на місці.

Макіяж нормальний.

Одяг теж.

Я навіть одягнула ту саму світлу сорочку, яку зазвичай берегла для важливих зустрічей.

І тут до мене дійшло.

Я готувалася до побачення.

Фіктивного.

З Теодором.

Я відразу розсердилася на себе.

— Заспокойся, Елеонора.

— Я теж радий тебе бачити.

Я підскочила.

Теодор стояв позаду мене.

Темне волосся, чорна сорочка, рука в кишені джинсів і та сама усмішка.

— Ти що, підкрадаєшся до людей?

— Тільки до тих, хто говорить сам із собою.

— Я не говорила сама з собою.

— Ти буквально щойно сказала «заспокойся, Елеонора».

— Ти багато помічаєш.

— Тебе складно не помітити.

Я завмерла.

Він теж на секунду замовк.

Потім усміхнувся.

— Це була частина образу.

— Звичайно.

Я відкрила камеру.

— Починаємо?

— Починаємо.

Я натиснула запис.

— День перший. Фіктивне побачення номер один. Правила…

— У мене є пропозиція.

— Яка?

— Не називай це фіктивним на камеру.

Я опустила телефон.

— Чому?

— Якщо ми хочемо, щоб люди повірили, треба поводитися так, ніби це справжнє.

Я примружилася.

— Ти надто добре вмієш це робити.

— А ти надто сильно нервуєш.

— Я не нервую.

— У тебе руки тремтять.

Я подивилася на телефон.

Він справді трохи тремтів.

— Це вітер.

— Ми всередині.

— Кондиціонер.

— Ми ще на вулиці.

— Теодоре.

— Елеоноро.

Я закотила очі.

— Гаразд. Почнемо спочатку.

Ми зайшли до кав'ярні.

Він відчинив переді мною двері.

Я зупинилася.

— Що?

— Ти щойно відчинив мені двері.

— І?

— Ти вмієш бути ввічливим?

— Іноді.

— Несподівано.

— Не звикай.

Ми сіли за столик біля вікна.

Я дістала блокнот.

— Що це?

— Наші правила.

— Ти справді записала їх?

— Так.

— Боже.

— Що?

— Ти навіть фіктивні стосунки організовуєш як робочу нараду.

— Мені подобається порядок.

— А мені подобається хаос.

— Це я вже помітила.

Я відкрила блокнот.

— Отже. Правило номер один: сім побачень за сім днів.

— Згоден.

— Правило номер два: жодних справжніх почуттів.

— Це ми вже обговорювали.

— Я хочу, щоб воно було записане.

— Бо боїшся порушити?

Я підняла очі.

— Ні.

— Тоді добре.

— Правило номер три: жодних поцілунків.

— Ти дуже зациклена на цьому.

— Бо знаю тебе лише один день.

— А вже так добре мене знаєш?

— Я знаю твій тип.

— Який?

— Нахабний.

— Гарний?

— Не перебільшуй.

— Популярний?

— На жаль.

— Тобі подобається?

Я подивилася на нього.

— Що?

— Те, що я популярний.

— Мені подобається статистика.

Він розсміявся.

— Зрозуміло.

Я записала останнє правило.

— Правило номер чотири: якщо хтось із нас починає закохуватися, угода припиняється.

Теодор раптом перестав усміхатися.

— Серйозно?

— Абсолютно.

— А якщо почуття з'являться в обох?

Я завмерла.

— Тоді…

— Тоді?

— Тоді ми будемо думати.