***

   — Лягай спати, доню. Завтра в тебе важливий день, — накрила мене зеленою ковдрою мила пані, яка тільки закінчила читати казку про прекрасну Фею. Мати цьомнула мене в щоку та пішла, не забувши вимкнути світло в моїй кімнаті.

   Треба заснути, бо завтра і справді важливий день. Я вперше буду танцювати сама на сцені. Ще й у тому залі не мало глядачів зазвичай. Але як дістатися до сну, якщо мої думки такі танці влаштували? 

   “У тебе нічого не вийде! Ти нікчемна. Завтра з тебе будуть сміятися, ще й помідорами закидають”, — регоче з мене голос. А якщо він має рацію? Тоді краще не йти. Я можу прикинутися хворою. І все. Мати мене не відпустить на концерт. І це буде добре. Я впевнена, що з мого виступу будуть тільки реготати, тому краще посиджу вдома. Хоча насправді дуже хочеться показати глядачам цей танець, але..

   У кімнаті яскраво засвітило, від чого я закрила очі. Через секунд п’ять вирішила глянути, що то було. Там, посеред кімнати, стояла дівчина. Хоча ні, не просто дівчина. Фея. У неї довге волосся, кольору місячного сяйва. Гострі вушка, які роблять її дуже милою. Та найголовніше — крила. Вони неймовірно блищать. Неможливо відірвати від них погляд. У моїй голові з’явилося питання: “Так Феї все-таки існують?”.

   — Вставай, мила, — пролунав ніжний, мелодійний голос прекрасної пані. Я зустрілися з нею очима. — Давай прогуляємося.

   — Але зараз ніч..

   Вона підійшла до мене:

   — Ніч — це чудовий час доби, який несе в собі загадковість. Згодна? — змахнула крильцями.

   — Так, — прошепотіла у відповідь. Я думала, що якщо скажу гучніше, то порушу всю магію цього моменту.

   Фея простягнула мені руку. Я без роздумів відкинула ковдру та встала, схопившись за руку дівчини.

   — Пішли, Тейлор, — і потягнула мене до вікна. Я не питатиму те, звідки вона знає моє ім’я. Вона чарівна істота. Можливо, їй достатньо просто подивитися на людину і одразу дізнається про неї все. 

   Фея повністю відкрила вікно і вилетіла з квартири, а мене залишила в кімнаті. Вона забула, що я проста людина? 

   — Мила, лети сюди, — поманила до себе рукою. — Лети.

   — Але я не вмію літати, — похитала я головою. Звісно, можна спробувати. Але якщо я впаду? І розіб’юся? Якщо після цього мене всі будуть вважати нікчемою? А якщо матері тоді буде соромно за мене? А якщо..

   — Припини, — пролунав суворий голос феї. — А якщо те? А якщо се? Припини. У тобі говорить голос невпевненості.

   — Але..

   — Якщо не будеш вірити в себе, то ти нічого не досягнеш, — різко провела рукою, ніби хотіла розрізати саме повітря. Ця пані сердита. — Ти і далі будеш тікати від усього через ці “А якщо..”, — її крильця почали різко змахувати. Вона повільно видихнула, що допомогло їй трохи заспокоїтися. — Повір у себе. Тоді ти злетиш. Не давай тому голосу ввести тебе в оману.

   Не давай тому голосу ввести тебе в оману. Може, все-таки спробувати полетіти? Але якщо.. Ні. Не слухай, Тейлор, цей голос. Треба спробувати піти проти нього.

   Фея пильно дивиться на мене. Чекає, коли я наважуся. І справді. Чого ж я досягну, якщо буду завжди тікати від усього? Хоча мене всі навколо намагаються підтримати. Мої батьки, друзі вірять у мене, а сама я — ні. Треба просто спробувати повірити в себе, тоді все буде добре. Так?

   Я вдихнула та зробила крок із кімнати.

   Вір у себе.

   Вір у себе.

   Вір у себе!

   Я не відчуваю нічого під ногами. Я відкрила очі, які випадково заплющила, коли ступила в таку прірву. Я не падаю, а тримаюся в повітрі. Лечу. Рукою прикрила рота, щоб не закричати від радості, бо могла розбудити деяких людей. Глянула в сторону Феї, вона схвально кивнула та усміхнулася мені. Я ж не змогла стриматися та почала літати всюди. Над дахом домівки. Над магазинами. Просто над деревами. На небі я побачила яскраві цяточки. Зірки. Було таке відчуття, ніби вони також раділи за мене. Треба було просто повірити в себе.. 

   — Сподіваюся, ти не забудеш цей урок, Тейлор, — промовила Фея позаду. Я обернулася, щоб відповісти, але там вже нікого не було.

   — Феє, де Ви? — тиша.

   — ..лор, Тейлор, прокидайся.

   — Мамо? — і я відкрила очі. — Я спала?

   — Звісно, доню, спала, — погладила мене по голівці. — Вже пора вставати та збиратися. Тим паче на тебе чекає дуже смачний сніданок, — ущипнула за мій ніс.

   Мати пішла на кухню, а я залишилася в роздумах. Невже то був сон? Настільки реалістичний. Але такий потрібний був. Цей сон відкрив мені очі. А може, то все-таки і насправді було..

   Не давай тому голосу ввести тебе в оману. Більше не дозволю невпевненості збивати мене з ніг! Я піду на свій же виступ. Я зможу гарно станцювати, бо вірю в себе.

   Я швидко встала з ліжка та побігла у ванну кімнату.

***

   Говорять, що Тейлор змогла себе впевнено показати на сцені. Усім сподобався її виступ. А найголовніше — це те, що вона поборола той голос, який хотів її кинути в прірву. Який хотів зламати її. Тепер у неї великі шанси досягти успіху в житті. Їй відкрилося багато чудових стежок у майбутнє. Фея сама в цьому переконалася. Вона літала до дівчинки, просто не показувалася.

   І ось. Ніколи не давайте збити себе з ніг якійсь невпевненості. Повірте в себе. 

   Навіть якщо від вас захочуть відвернутися всі — не дайте себе зламати. Саме з нас самих усе починається.