Розділ II. Cascina del Corvo

Розташування заміської садиби під назвою Cascina del Corvo (що в перекладі означає «Садиба Ворона») має географічно вигідне положення. З півночі височіють вічно засніжені Альпи. Біля підніжжя їхніх кам'яних обладунків розкинувся густий лісовий масив. Щоранку й щовечора він ніби дихає, а його подих повільно стелиться долиною прохолодним хвойним туманом. Річка Керво виповзає з лісу, мов хижа змія, звивається долиною й обіймає Садибу своїми холодними водами. Тому вранці та по вечорах на пасовищах цього маєтку завжди приємно та прохолодно.

Якщо спрямувати свій погляд у бік міста, то в очі мандрівника одразу впадає неперевершений природний контраст : ліворуч височіють Альпи зі своїми білосніжними вершинами, а праворуч темніє густий ліс, поперед якого протікає Керво. Така картина могла б стати джерелом натхнення для будь-якого художника.

Наблизившись до мосту, у мандрівника є два варіанти продовження своєї подорожі : досягнути міста Бʼєлли, яке знаходиться приблизно за кілометр попереду, і повернути праворуч та потрапити до Cascina del Corvo. Відстань буде приблизно тією самою. Тільки мури Бʼєлли можна помітити відразу, а ось браму маєтку лише здолавши половину шляху.

Перше, що кидається в очі гостеві Садиби, це ковані ворота, на самому верху якої гордо розкинув крила чорний ворон. Коли вони відчиняються, обидві половини рівномірно розділяються в обидві сторони, що викликає захоплення у бажаючих відвідати даний маєток. Замість дерев'яного паркану садибу обрамляв густий живопліт, крізь який не міг непоміченим пробратися навіть сусідський пес. Дорога від воріт до будинку була вимощена каменем, проте настільки майстерно, що такій точності могли б позаздрити навіть найвишуканіші будинки Турина.

По ліву сторону від доріжки знаходиться яблуневий сад. Яких тут різновидів тільки нема : невеличка жовтувато-зелена Carla, велика Magnana, десертна Runsé, червонуватий Pom Ros та шедевр з-поміж них всіх - Grigia di Torriana. Чому шедевр? Даний сорт вкрай вдало підходить для випічки. А ми добре знаємо, як жителі Бʼєлли полюбляють свіжу та смачну випічку!

Але не поспішаймо відводити погляд від яблуневого саду. Між ним і кам'яною доріжкою впадає в око проста, проте напрочуд охайна альтанка. Якщо зайти всередину, то можна побачити невеликий круглий стіл та чотири мʼяких стільця. Праворуч від входу до стіни була вмонтована невелика дерев'яна шафка. Відчинивши її, можна було побачити різьблену люльку, кілька сортів тютюну та кілька акуратно скручених самокруток - рідкісну новинку того часу. На нижній полиці стояли кілька винних келихів, а поруч - пляшки вина й бренді.

На столі знаходились декілька книг, колода гральних карт, шахи та мапа Пʼємонту. Вершину альтанки прикрашав кований флюгер у формі ворона, який стискав у кігтях зламаний меч. Кожен порив вітру змушував його повільно повертатися, ніби ворон і досі пильнував володіння свого господаря.

По інший бік кам'яної доріжки рівними рядами простягався виноградник. Лози, акуратно підв'язані до дерев'яних кілків, тягнулися одна за одною, утворюючи зелені коридори, що зникали вдалині. Під сонячним промінням важкі грона винограду повільно наливалися солодким соком, а легкий вітерець тихо шелестів широким листям. Поміж виноградних рядів майорів невеликий солом'яний бриль, а під ним виднілася постать молодика в простій лляній сорочці. Не відволікатимемо його від клопіткої праці – до нього ми ще неодмінно повернемося.

Діставшись кінця доріжки, гість садиби опиняється перед двоповерховим будинком із просторим балконом. На ньому стояло крісло-гойдалка, а поруч – невеликий столик із різьбленою люлькою, кількома сортами тютюну, келихами та пляшками вина й бренді – майже таким самим набором, який ми вже бачили в альтанці. З цього робимо висновок, що господар дому часто полюбляє проводити час в такій обстановці, насолоджуючись приємним ароматом вірджинського та іспанського тютюну.

Праворуч від дому знаходилась стайня, біля якої завжди клопотались місцеві робітники. Господар цієї садиби обожнював коней! Вони були його слабкістю, через що отримували належний та своєчасний догляд.

Давайте познайомимося з цими благородними тваринами.

Nero (Неро) — чорний фриз. Найстарший із четвірки. Пройшов Мантуанську війну пліч-о-пліч зі своїм господарем і, попри вік, досі не втратив величної постави.

Fulmine (Фульміне) — сірий андалузець. Особистий подарунок герцога Карла «Великого». Швидкий, гордий і напрочуд розумний.

Rocco (Рокко) — гнідий неаполітанець. Великий, спокійний і надзвичайно витривалий. Незамінний під час перевезення вантажів та польових робіт.

Vento (Венто) — світло-гнідий сальєрець. Новачок у стайні. Хоч він уже живе в Cascina del Corvo, юридично купівлю ще не завершено, тому кінь лише очікує на остаточне оформлення документів.

Якщо обійти стайню й поглянути на неї з боку сінника, можна помітити ще одне відділення. Воно призначене для коней гостей Садиби, адже господар завжди дбав про комфорт тих, хто переступав поріг його володінь. Трохи далі, по цій ж стороні, видніється невелика кузня, звідки нерідко долинає дзвін молота об розпечене залізо.

Майже навпроти височів критий загін, у якому тихо перегукувалися кілька десятків бієлльських овець. Саме їхня напрочуд ніжна вовна приносила Садибі чималий прибуток і була предметом гордості господаря. Станом на сьогодні стадо налічувало близько сімдесяти голів. Не так багато, щоб змагатися з найбільшими вівчарями Б'єлли (нагадаємо, у Джованні Беллано їх більше трьохсот), однак цього цілком вистачало, аби закласти міцний фундамент майбутнього добробуту Садиби.

Поруч із загоном стояла простора майстерня. Тут усе починалося зі звичайного овечого руна : його мили, сушили, сортували, вичісували й пряли, доки воно не перетворювалося на тонку нитку. Саме з неї народжувалося добротне сукно — гордість Б'єлли й одна з головних статей достатку Садиби. Із її відчинених дверей долинав рівномірний стукіт ткацьких верстатів, а в повітрі змішувалися запахи чистої вовни, деревини та лляної олії.