Епілог

Чотири роки потому

— Тасю, — пролунав рідний голос, наповнений сумнівами з другого поверху, — Сашка з тобою? 

Дівчина доручила чоловікові переодягнути доньку, бо та допомагаючи бабусі чистити вишеньки забруднилась гірше ніж поросятко в дощ. А він, як це зробив, помітив, що на другому поверсі хитались поруччя від сходів, які треба терміново відремонтувати, щоб діти не впали.

— Ні, — так само голосно відповіла вона. — Її Костя забрав у двір погратись. Та мама курчаток купила, попросила за ними приглянути поки вона до сусідки збігає.

— Трясця.

Женя зі швидкістю світла збіг вниз. Його очі були такі перелякані, що Тася сама на мить запанікувала. Якби дівчина не чула голос доньки з двору та її дзвінкий сміх, то напевно б відреагувала так само як і її чоловік.

— Вона з тими курчатками якраз і бавиться, — відчайдушно промовив він.

Женя часто бігав за донькою. Їй лише три, але вона вже тримає у своїх ручках всю родину. Дівчинка, здається, характером пішла у свого дядька, який теж ніколи не міг всидіти на місці. Колись Ярослав на першій їхній сімейній вечері сказав, що всі з сім’ї Становичів рано чи пізно косячать. І тільки тоді, коли Тася стала мамою маленької дзиґи, вона зрозуміла суть цієї фрази. Бо її маленька дівчинка точно несла в собі гени Становичів. Щоправда, найчастіше віддувався за маленьку непосидюху батько. 

О, Сашка вміла з його любові плести мотузки. 

То губки надує, то мило посміхнеться, то пальчиком татусеві в щоку тикне — і все Євген Станович не міг їй відмовити.

Тася вибігла надвір слідом за чоловіком, знаючи, що їхня донька та тварини річ не сумісні. І треба було терміново рятувати мамину покупку.

— Цяпко, — радісно мовила дівчинка, підіймаючи жовте курчатко у своїх маленьких, але вже таких міцних рученятках, коли побачила своїх батьків навпроти.

— Так, доню, цяпко, але постав її на землю, будь ласка, — обережно говорив Женя, щоб маленька капризуля таки почула його. Але його відчай можна було відчути фізично. Що ж, яблучко від яблуньки…

Тася хоч і хвилювалась за “цяпку”, але довіряла доньці більше, ніж Женя, тому не втручалась у виховний процес.

— Аля цяпка теж жити хоче, маленька, — нарешті йому вдалось, ледь не з боєм, відвоювати курчаткові життя без Сашчиних обіймів. Задоволений, він підняв маленьку на руки, яка вже надула нижню губу, щоб заплакати, але татко не дав їй цього зробити, бо почав цілувати пузико, знаючи, що там знаходяться лоскітки.

— Ти мій герой, — задоволено протягнула Тася, підходячи до них ближче. Вхопивши швидкий, але не менш бажаний поцілунок від чоловіка, вона облизнулась, хитро примружилася і промовила. — Врятував життя цяпці. Плюс до карми.

Женя засміявся, а потім закрутився, бо побачив Костю.

— Костян, те курчатко, могло Сашчині ігри не пережити, — погляд суворий, в голосі легке звинувачення, але Женя не з тих, хто може бути жорстоким з дітьми. Костя теж це знав, бо виріс поруч з ним. Він знав Женю, як облупленого, і знав на що треба було натиснути, щоб не потрапити під гарячу руку.

— Я ловив інших курчат, який Сашка випустила “на волю”, бо їм було тісно в коробці, — з таким самим звинуваченням відповів йому Костя. Мовляв, за своїми дітьми треба було самим дивитись, а тепер ніяких претензій. — Знаєш, як мені важко було всіх познаходити? І як тільки змогли втекти так далеко? В них такі маленькі ніжки, але така швидкість…

— Та годі. Костику, можеш бігти гратись. Тебе хлопці ж кликали в м’яча поганяти. Ми тут далі самі впораємось, —  втрутилась Тася.

Малий з вдячністю поглянув на неї, коли помітив, що Женя втратив до нього інтерес. В них з дівчиною склались хороші відносини. Та й сам хлопчик до неї тягнувся. Ділився потаємним, чому Тася дуже тішилась, бо теж любила цього малого. 

— Дякую, — прошепотів він їй, коли поспішив піти з “місця злочину” якнайскорше. — Ти моя рятівниця.

Женя засміявся, спостерігаючи за ними, а Тася замахала  руками, щоб доня потягнулась до неї, але чоловік лише зручніше вмостив її на своїх руках, не даючи дружині підняти важку дитину.

— Вона вже не пір’їночка, кохана, — погляд направлений на неї був сповнений ніжності та любові. Він однією рукою притиснувся до її, ще маленького та акуратного животика, погладжуючи його. Він часто собі таке дозволяв, хоча знав, що Тасю інколи зайва тактильність дратувала. Тому, коли вона не обурювалась, він користувався моментом. — Тобі вже не рекомендовано підіймати щось важке.  Лікар же заборонив, пам’ятаєш? В тебе для цього є я. Просто скажи мені. 

— Люблю тебе, — наблизилась до чоловіка та промовила йому в губи зізнання, а потім повернулась до доньки. — І цю капризулю теж люблю.

Женя мав рацію, коли говорив, що вона не шкодуватиме ні про один день, коли він буде поруч. За чотири роки спільного життя, за чотири роки подружнього життя не пройшло ні дня, коли вона не  дякувала світу за те, що доля послала  в той день на автовокзалі до неї Марію Олександрівну. 

Бо якби цього не сталось, в неї б не було такої прекрасної сім’ї. Вона б не дізналась, що ще існують люди, які цінують родинне тепло та затишок. 

— Я тез вас люблю, — промовила дівчинка. Пара засміялась, коли Сашка відповіла на ласку матері. Вона обійняла своїх батьків міцно і не хотіла їх  відпускати.