Глава 75. Коли настане новий день

– Матусю, Агата ще не втомила тебе? – Адріана обережно зазирнула до вітальні, витираючи руки об кухонний рушник.

– Ну, як мене може втомити це маленьке, гарнюнє кошеня? – Тетяна притиснула малечу до грудей і поцілувала її в рум’яну щічку. – Таке солоденьке!

Адріана всміхнулася й на мить застигла, милуючись, як маленька донечка цьомає бабусю у відповідь. На її серці вперше за довгий час було по-справжньому тихо. Вона ще мить помилувалася цією картиною, а тоді поспішила назад – справ на кухні було ще дуже багато. Адріана весь ранок клопотала на кухні, готуючи разом з іншими жінками страви до святкового столу. Вони вже наліпили повні миски пухких українських вареників, накрутили соковитих голубців, а тепер разом із Теєю, яка з цікавістю переймала земні кулінарні традиції, закінчували пекти величезний святковий пиріг за родинним рецептом Литвиненків.

Аромати ванілі, запеченої риби, смажених плодів та свіжого хліба солодким туманом розтікалися по білокам’яних залах будинку родини Іолая. Саме тут, у Геополісі, родини Литвиненків і Самійленків знайшли прихисток на цей тиждень. Після нищівного штурму темного ордену Вінниця була сильно понівечена, тож куратори й хранителі наполягли, аби цивільні тимчасово перебралися до величного міста феніксян, яке дивом уціліло від руйнувань у цій війні.

На кухню тихо зазирнув Іолай. Побачивши, що Тея на мить відійшла, він вкрадливо підійшов до дружини ззаду й ніжно обійняв її за талію, обхопивши долонями її живіт.

– А чим це так смачно пахне? – прошепотів він їй у саме вухо, лоскочучи її своїм диханням.

Адріана обернулася в його обіймах, узявши чоловіка за великі, міцні долоні, і зазирнула в його глибокі очі.

– Скоро скуштуєш. Це сюрприз, – грайливо усміхнулася вона.

– М-м-м, уже не терпиться.

Він тепло поглянув на неї:

– Я скучив.

– Я теж скучила… – тихо відповіла Адріана, крадькома озирнувшись, чи на них не дивляться: усі саме повиходили з кухні з різних причин, проте могли щомиті вернутися. – Але ще повно роботи.

Іолай притиснув її до грудей, зариваючись обличчям у її м’яке волосся:

– У нас було так мало часу разом. Не пам’ятаю, коли ми були наодинці.

– Ну, так… Але ж ти сам бачиш: такий урочистий момент, ми мусимо його відсвяткувати. А без святкового столу ніяк.

– Еге ж…

– Ви, до речі, закінчили вашу роботу?

Іолай жартівливо закотив очі:

– Майже. Просто дуже хотів тебе побачити.

Адріана розпливлася в усмішці:

– Мій милий…

Вона поцілувала його швидким, але палким поцілунком, від якого в обох на мить перехопило подих.

– Все, йди працювати.

– Слухаюсь.

Він коротко поцілував її й вийшов із кухні.

За годину на просторій внутрішній терасі будинку вже був накритий величезний стіл, що буквально вигинався від страв: поруч із дивовижними феніксіанськими плодами красувалися пахучі земні пироги. Затишний дворик під розлогою кроною стародавнього дерева швидко заповнювався людьми.  

Тетяна з Наталією Владиславівною допомагали Теї розкладати вишиті феніксіанськими візерунками серветки та золотисті феніксіанські хліби. Соломія та Ельвіра Борисівна сервірували стіл. Бабусі Іолая Гера і Деметра закінчували готувати останні страви. Сестрички Леда та Єлена розносили на підносах фрукти. Роман Захарович, Петро Павлович та Олексій Іванович тихо розмовляли з Гермесом та Ікаром біля чаші фонтана, а Віра Михайлівна бавилася в затінку з маленькою Агатою.

Андрій та Сергій помітно змарніли за останні дні, в їхніх очах застигла глибока, невимовна втома. Вони стояли в затінку із Тесеєм, Філеєм, Іринеєм та Ойбалом, обговорюючи події, які сталися на орбіті. Тесей із синами своєю чергою ділилися власним досвідом оборони Геополіса під час штурму міста військами ордену.

До брами підкотилася колісниця – під час війни величезну кількість новітніх летючих машин було знищено, тому багато феніксян повернулися до своїх традиційних машин. Паріс граціозно зіскочив на мармурову доріжку й одразу простягнув свою велику, сильну долоню Ользі. Жінка, вбрана у святкову феніксіанську сукню ніжно-блакитного кольору, сором’язливо всміхалася, притискаючи до себе маленького Максика. Хлопчик весело вигукував якісь дитячі слова, які ніхто не розумів.

– Ласкаво просимо! – радісно промовив Тесей, підходячи до гостей і вклоняючись за давнім звичаєм. – Парісе, Ольго, раді вас бачити.

– Дякуємо.

Ольга лагідно поглянула на Паріса: вона була горда ним, таким мужнім і прекрасним – чоловіком, який пробачив їй усе й став надійним плечем.

Через деякий час до будинку приїхали Діоніс, Перікл, Венера та Андромеда. Вони привіталися з Іолаєм і розпитували його про подробиці боротьби на кораблі темних.

Згодом до тераси підійшов і Влад. На його обличчі була спокійна, трохи сумна, але щира усмішка. Побачивши його, Іолай на мить напружився, відчувши знайоме легке поколювання ревнощів у грудях, але одразу переборов себе. Він підійшов до Влада першим і міцно, по-чоловічому потиснув йому руку. В їхньому мовчазному погляді була глибока взаємна повага.

– Можна мені привітатися з цією маленькою принцесою? – Влад підійшов до Віри Михайлівни.

– Авжеж.

– Привіт, моє сонечко. Як давно ми з тобою не бачились.

Він обережно взяв на руки дівчинку й заходився бавитися з нею, весело лоскочучи малечу своєю щетиною, від чого дівчинка заливисто сміялася.

Почесними гостями цього дня стали Антиной та Демофонт. Убрані в довгий святковий феніксіанський одяг, хранителі сіли на чолі столу, привносячи в застілля атмосферу величного спокою.

Тесей наливав у кришталеві келихи харас, а Олексій Іванович, ніби змагаючись із ним, наливав свій самогон, який прихопив із собою в укриття, коли тікав із Вінниці, а тепер привіз до Геополіса.

– Друзі, – глибокий голос Антиноя змусив усіх замовкнути. – Ми зібралися для того, щоб відсвяткувати порятунок нашого спільного дому. А ще хочу повідомити вам, що сьогодні Рада хранителів відправила на Землю потужний об’єднаний флот. За допомогою «Серця Атлантиди» ми повністю заблокували оборонні системи темного ордену на Землі. По всій планеті триватимуть арешти керівництва. Наші війська проведуть зачистку територій, які були під контролем ордену. Озброєні формування будуть роззброєні. Керівників ордену заарештують. Усіх, хто брав участь в організації та управлінні бойових дій, у катуваннях та диверсіях, буде притягнуто до суду. Попереду багато роботи, але Земля нарешті зможе видихнути спокійно. Хранителі допоможуть навести лад, відбудувати міста й започаткувати розвиток нового, вільного світу без чіпів та тотального контролю.