Глава 70. За помахом диригентської палички

Бої на орбіті закінчилися дуже швидко. Флот ордену був підготовлений настільки добре, що союзний флот феніксян уже за дві години зазнав поразки.

Кораблі й бойові платформи темних наблизилися до планети, оточивши її з усіх боків.

У цей час відбувалися бойові сутички з прибічниками «Шляху миру» як у земних колоніях, так і в містах феніксян.

У Вінниці однією з основних цілей був Центр управління.

Усе командування Центру перемістилося до підземного штабу.

Охорона відтіснила протестувальників від центрального входу, але це майже нічого не змінило. Їх було надто багато. Людська маса, яка ще недавно здавалася мирною демонстрацією, раптом перетворилася на добре організовану силу.

Серед натовпу діяли озброєні групи. Однак білі прапори все ще майоріли над головами протестувальників.

– Вони йдуть до північного входу! – вигукнув один із офіцерів.

– Скільки їх? – спитав Деметрій, один із військових командирів від хранителів.

– Близько двох тисяч, – відповів офіцер.

– Візьміть під вогонь прохід.

– Там цивільні!

Деметрій стиснув щелепи. Саме цього вони й хотіли. Противник навмисно змішав озброєних людей із мирними мітингувальниками, чудово розуміючи, що військові не зможуть застосувати проти них повну силу.

– Не стріляти на ураження! – наказав Деметрій. – Використовувати щити й паралізатори. Відтіснити їх від входу.

На екрані було видно, як військові в захисному спорядженні сформували лінію. Попереду стояли щити. За ними – бійці, за якими вже готувалися резервні підрозділи.

Натовп наближався.

– Здавайтеся!

– Відкрийте Центр!

– Ви прирікаєте нас на смерть!

– Ми не хочемо війни!

– Відкрийте ворота!

Раптом із натовпу вилетів невеликий металевий предмет. Він ударився об захисний щит одного з бійців. Спалахнуло яскраве світло. Боєць упав. За ним упали ще двоє.

– Вогонь! – крикнув хтось із військових.

– Не стріляти! – одночасно пролунала команда Деметрія.

Але було вже пізно. Кілька бійців відкрили вогонь паралізаторами. Люди закричали й кинулися в різні боки. Хтось упав. Через нього переступили. Кинулися на військового з палицями.

Після цього пролунала черга справжньої зброї. Це мітингувальники відкрили вогонь.

За кілька кварталів від Центру управління інша група «Шляху миру» захопила транспортний вузол.

Вони діяли блискавично. Двоє нападників у цивільному одязі підійшли до охоронців, заговорили з ними, відволікаючи їхню увагу. Третій у цей момент вивів із ладу систему сканування. За кілька секунд з-під одягу з’явилися компактні бластери. Охорона навіть не встигла зорієнтуватися.

– На коліна!

– Не рухатися!

– Руки за голову!

Диспетчерський зал захопили менш ніж за хвилину. Операторів витягли з крісел і поставили біля стіни.

– Тепер ви заручники, – кинув один із нападників.

Головний із їхньої групи підійшов до головного термінала.

– Відкрийте транспортні коридори.

– Я не можу… – відповів оператор.

Бластер торкнувся його скроні.

– Можеш.

Оператор ковтнув клубок у горлі. Його пальці затремтіли над панеллю. Він виконав вимогу протестувальників.

Одночасно в Центрі керування безпілотними системами почалася одна з найпотужніших атак.

Саме звідси здійснювалося управління значною частиною оборонних дронів Вінниці. Мітингувальники міркували: якщо захопити цей об’єкт, військо втратить очі. А також – руки.

Група нападників прорвала зовнішній периметр. Їх прикривали десятки людей із натовпу. Військові намагалися стримати їх, але нападники використовували цивільних як живий щит.

– Не стріляйте! Там люди! – давали накази командири.

Система безпеки оголосила тривогу. Червоне світло залило коридори. Двері автоматично почали блокуватися. Але один із нападників дістав невеликий пристрій. Він притиснув його до панелі. Екран згас, і двері відчинилися.

– Усередину! – гукнув один із головних цієї групи протестувальників.

Люди увірвалися до командного центру. Оператори підняли голови. На величезній стіні перед ними була голографічна карта Вінниці. Сотні дронів перебували в повітрі. Їхні позначки рухалися над містом.

– Не чіпайте систему! – крикнув начальник центру. – Ви не розумієте, що робите!

– Ми чудово розуміємо, – відповів один із нападників.

– Якщо ви вимкнете систему, місто залишиться без захисту!

– Саме цього ми й хочемо.

Кілька озброєних людей кинулися до операторів. Їх витягли із крісел.

Один із нападників спробував натискати кнопки. У нього нічого не виходило.

– Чому я не можу нічого зробити? – гнівно спитав він, дивлячись на начальника.

Той неохоче відповів:

– Якщо не перевести дрони в ручний режим, вони не підкорятимуться вам.

– Тоді переводь.

– Я не буду вам допомагати.

Нападник ударив його. Начальник похитнувся.

– Я ще раз кажу: переводь!

– Ви не розумієте… Якщо ворог справді почав вторгнення, ви зараз знімаєте захист із міста.

На якусь мить нападник замовк. Потім усміхнувся.

– Ворог не нападе.

– Він уже напав.

– Це брехня хранителів.

Ще одна ударна група «Шляху миру» рухалася до енергетичного центру Вінниці. Саме там розташовувався один із головних вузлів керування захисним куполом міста – гігантською системою, що могла витримати навіть орбітальний удар середньої потужності.

Нападники рухалися невеликими групами по шість-вісім людей, змішуючись із переляканими мешканцями, які поспішали до укриттів. На них були звичайні футболки, рюкзаки, білі пов’язки на руках – такі самі, як у тисяч інших протестувальників.

Охорона не одразу зрозуміла, що відбувається.

– Зупиніться! Це закритий об’єкт! – вигукнув вартовий.

Передній чоловік зупинився й підняв руки. У цю мить інші різко рвонули вбік.