Глава 69. Захист

Іолай з Адріаною мовчки сиділи на дивані, міцно обійнявшись, коли в місті завили сирени.

Адріана простягла руку за планшетом, що лежав поруч на столику. Вона схвильовано відкрила груповий чат, пробіглася очима й зблідла.

– Почалося вторгнення…

Іолай відчув, як його накриває невідоме відчуття панічного страху, подібного до нічного кошмару. Його кинуло в піт, серце вистрибувало з грудей. Світ почав розпливатися.

– Іолаю, любий, що з тобою?

Він замружився.

– Дихай, дихай. Глибокий вдих і повільний видих. Молодець. Давай іще – вдих і видих. Боже мій, у тебе панічна атака. Повір, я вже знаю, що це.

– Вибач, Адю… Мені так соромно. Я виглядаю якимсь боягузом в твоїх очах.

– Ні-ні-ні! Ти навіть не думай. Це нормальна реакція на стрес після всього пережитого, – вона обвила його руками й міцно притиснула до себе.

До вітальні забігла перелякана Тетяна.

– Що сталося? Чому сирени?

– Мамо, війна почалася.

Тетяна хитала головою:

– Невже?.. Справді?

– Так. Цього разу це не навчальна тривога.

Тетяна приклала руку до рота.

– Божечки, що ж робити?

– Для початку – заспокоїтись, – мовила Адріана.

– Так, заспокоїтись… – Тетяна присіла на диван. Її очі бігали, а думки снували хаотично.

– А де бабусі й дідусі зараз? – спитала Адріана.

– Зранку вирушили на виробництво.

– Вони ж можуть бути в небезпеці… – Адріана з жахом дивилася на матір. – Цех із збирання дронів – одна із цілей ворога. Треба їх терміново звідти вивезти.

– Я займуся цим, – запропонував Іолай.

– Але ж… Ти в порядку? – схвильовано дивилась на нього Адріана.

Іолай підвівся.

– Так чи інакше – відсидітись не вийде. Я здоровий, міцний чоловік. І я мушу захищати своїх близьких.

Він обхопив руками її плечі.

– Адю, я привезу твоїх дідусів і бабусь, а ви з мамою поки готуйтеся до евакуації. Ви мусите сховатися.

– Але я хочу бути поряд із тобою.

– Ні, заради Агати ти мусиш вирушити в безпечне місце.

– Ми знов розстанемось?

Іолай заплющив очі. Біль пронизував його душу й тіло.

– Так. Я не можу ховатися з вами. Це буде негідна поведінка. Я повинен боротися поруч з усіма.

В очах Адріани заблищали сльози. Вона рвучко обійняла чоловіка й припала до його грудей. Серце шалено билося, вистукуючи тривогу, якою тремтіла її душа.

– Що ж… Гаразд. Роби, що маєш робити. Я молитимуся за тебе.

Він поцілував її в губи й пішов збиратися.

Практично в одну мить кораблі на орбіті рушили в бік Фенікса.

У командному центрі, що був розміщений у підземній частині Центру управління, уважно стежили за змінами в космосі. Невидимий до цього флот темних раптом почав проявлятися на сенсорах – один корабель за одним, наче хижі тіні виходили з темряви.

– До бою! – скомандував Демофонт, якому доручили очолити дії зі стримування флоту.

Бойові платформи й мобільні військові кораблі армії Фенікса рушили на перехоплення флоту.

Космічний простір навколо Фенікса розсікли десятки енергетичних променів. Вони врізалися в передові кораблі темних, розсипаючись на сліпучі спалахи.

– Перша лінія тримається! – зауважив Олексій, військовий офіцер, який вдало зарекомендував себе в битвах на Землі.

– Другий сектор, вогонь!

– Вони обходять правий фланг!

Кораблі хранителів почали переміщатися, утворюючи захисну дугу. На перший погляд здавалося, що вдається тримати оборону. Але раптом один із кораблів різко зупинився.

– Що сталося? – запитав Демофонт, побачивши на екрані зупинку руху.

– Втрата тяги.

– Переходьте на резервну систему.

– Він не реагує.

Після цього завмер іще один корабель. Потім – ще один. Хвиля завмирання прокотилася по всій дузі кораблів феніксян.

– Що відбувається?! – Демофонт вдивлявся в екран. До нього підійшов Сергій.

– Не схоже, щоб вони були пошкоджені.

– Тоді чому вони зупинилися?

– Я не розумію…

Сергій напружено дивився на екран. Він пробігся рукою по сенсорній панелі й вивів на екран стан кораблів.

– Здається, порушена синхронізація систем, – задумливо протягнув він.

– Чому це сталося? – спитав Демофонт.

Сергій дивився на показники.

– Якась нова імпульсна зброя. Вони паралізують наші кораблі.

– А захисні поля працюють? – спитав Демофонт.

– Працюють, – відповів Сергій.

– Що з двигунами?

– Вони вимкнені.

Демофонт зблід.

– Отже, їхня зброя обходить наші захисні поля… – задумливо протягнув він.

Якусь мить вони мовчали, обмірковуючи ситуацію.

Демофонт стиснув кулаки.

– Перебудуйте частоти захисних полів.

– Так, – відповів Сергій.

Вони разом з Олексієм намагалися щось начаклувати, водячи руками по сенсорних панелях.

– Спробуйте замінити паралізовані кораблі бойовими платформами й діючими кораблями, – скомандував Демофонт.

– Будемо пробувати, – відповів Олексій.

Кораблі хранителів намагалися перебудуватися, але темні вже проривалися крізь першу лінію.

Вони не поспішали. Рухалися холодно, методично, ніби виконуючи заздалегідь розраховану математичну операцію.

На орбіті почався справжній хаос. Один за одним виходили з ладу кораблі хранителів. Деякі вибухали. Інші просто завмирали в просторі, перетворюючись на безпорадні металеві тіла.

– Другий оборонний пояс прорвано! – вигукнув Олексій. – Вони наближаються до атмосферного щита!

– Скільки їх? – спитав Демофонт.

Олексій зблід.

– Більше, ніж ми думали. Близько п’яти сотень.

Сергій серйозно поглянув на Демофонта.

– Це лише перша хвиля.