Глава 62. Війна навшпиньках

Сергій схилився над екраном. Він куняв, раз по раз сіпаючись і намагаючись прокинутися. Кава не допомагала. Очі були червоні. Змінник, що мав прийти на допомогу, так і не з’явився, бо в нього захворіла донька, і він не міг вирватися. Виховував її сам, а залишити на когось побоявся.

Раптом пронизливий звук оповіщення вихопив його зі сну. Сергій потер очі, щоб сфокусуватися на екрані.

Якісь цятки на голографічному екрані рухалися нетипово. Він став детально проглядати. Його пальці швидко рухалися над сенсорною поверхнею, змінюючи масштаби, накладаючи один шар інформації на інший. Він уважно вдивлявся в телеметрію з орбітальних станцій.

Нетипових цяток було близько двадцяти. Кожна з них мала власну траєкторію, але всі вони непомітно узгоджувалися між собою, ніби були частинами єдиного механізму.

Сергій провів детальне сканування.

На екрані з’явилася модель. Стало зрозуміло, що це дрони.

Вони мали незвичну форму, щоб маскуватися під космічне сміття. Їхній рух забезпечували короткі гравітаційні імпульси, майже непомітні для більшості систем спостереження.

Сергій викликав Антиноя. І хоч була ніч, той з’явився дуже швидко.

– Хранителю, ми зафіксували дрони-розвідники на орбіті.

– Багато?

– Не дуже. Приблизно двадцять. Вони рухаються як єдина система.

– Зрозуміло. І що вони сканують?

– Вони складають карту нашої оборони. Вочевидь, вимірюють параметри енергетичних куполів, сканують наші частоти зв’язку, визначають розташування військових баз на орбіті.

Антиной погладив бороду.

– Що робимо? Збиваємо? – Сергій поглянув на хранителя.

– Не поспішайте. Якщо ми зараз їх знищимо, вони зрозуміють, що ми їх побачили. Це по-перше. По-друге – вони передадуть координати наших систем захисту. Це буде ще гірше. Нехай вони проникнуть глибше, тоді ми їх перехопимо з допомогою наших новітніх дронів. Їх темні навряд чи зможуть засікти. Наші дрони створять короткочасний плазмовий розряд. Він перевантажить електроніку розвідника, не залишивши характерних слідів атаки. Для їхніх сенсорів це виглядатиме як локальний сплеск магнітної бурі. Вони вирішать, що втратили апарати через нестабільність магнітного поля планети.

– Гарна думка, – кивнув Сергій.

– І ми не просто їх знищимо. Ми розберемо їх. Побачимо, як орден розвинув свої технології.

Сергій усміхнувся.

– Добре. Працюємо саме так.

За кілька годин лабораторія вже працювала. На столах лежали невеликі чорні конструкції. Сергій обережно відкрив корпус одного з них.

Усередині не було ані дротів, ані мікросхем, ані знайомих енергетичних модулів. Лише дивний кристалічний матеріал, що безперервно змінював власну структуру.

– Він що… живий? – здивувався Андрій, який допомагав Сергію.

– Гм… Виглядає як живий…

Сергій уважно вдивлявся в показники.

– Це вже не механіка.

– Біотехнології?

– Не думаю.

Він довго мовчав.

– Щось інше.

Сергій провів сканування. Результат змусив його насупитися.

– Я хотів дізнатися щось про місце, звідки дрони були запущені, – прокоментував свої дії Сергій. – Але не виходить. Вони дивно себе поводять.

– Що там? – спитав Андрій.

– Ось цей весь час змінюється.

– У сенсі змінюється?

– Поки ми його досліджуємо, він перебудовує власну структуру.

У лабораторії стало тихо.

– Це абсолютно нові й незнайомі технології… – видихнув Сергій.

Увечері Антиной скликав нараду.

– Сьогодні противник розпочав наступальну операцію. Перші розвідники увійшли в нашу зоряну систему.

Влад мовчав. Перед очима одна за одною спливали картини далекого минулого. Колись він сидів на таких нарадах по інший бік. Він пам’ятав, що темні ніколи не починали війну з атак. Вони починали її зі спостереження. Вивчали реакції. Перевіряли швидкість відповіді. Шукали не найсильнішу зброю, а найслабшу звичку противника.

Влад підвівся.

– Що ми маємо? Розвідники в космосі... і одночасне стрімке зростання осередків незгодних...

Він на кілька секунд замовк.

– Це одна операція. Вона йде з двох боків. Поки ці дрони вимірюють міцність наших куполів, «Шлях миру» вимірює міцність нашого суспільства. Війна вже почалася. Просто вона ще не схожа на війну в звичному сенсі.

Цієї миті до зали швидко зайшла Еля.

– Антиною, щойно надійшли нові повідомлення.

Вона відкрила карту планети. На ній одна за одною почали спалахувати світлові позначки.

– Що сталося? – спитав Антиной.

– За останню годину ми зафіксували сім дивних збоїв.

Вона торкнулася першої позначки.

– У Кедарі на дві хвилини повністю зник енергетичний купол.

На екрані з’явився запис. Купол згас, місто залишилося без захисту. Через сто двадцять секунд захист автоматично відновився.

– Яка причина?

– Ми не змогли встановити.

Еля відкрила наступний файл.

– У північному секторі колоній одночасно перестала працювати навігаційна мережа.

На карті сотні транспортних маршрутів на кілька хвилин застигли нерухомими лініями.

– Далі. У західних районах сім хвилин не працював цивільний зв’язок.

– Продовжуй.

– На військовому полігоні номер дев’ять на дев’яносто секунд повністю зник внутрішній канал управління дронами.

У залі стало тихо. Сергій повільно переглянув усі звіти ще раз.

– Це не схоже на випадковість, – прокоментував він.

Він збільшив часову шкалу. Усі інциденти сталися майже одночасно. Наче невидимий диригент одним помахом руки запустив їх у різних кінцях планети.

– Це не атака, – тихо промовив Сергій.

Антиной уважно поглянув на нього.

– А що?

– Це тест.

Він зробив паузу.

– Хтось перевіряє нашу реакцію.

Усі мовчали.

– Їх цікавить, за скільки часу ми відновимо купол, чи скільки часу потрібно диспетчерам, щоб перебудувати транспортні маршрути. Вони вимірюють швидкість нашого реагування.