Глава 59. Без сну

У Центрі управління світло не гасло вже третю ніч поспіль. Кожний поверх, кожна зала й кожний кабінет були переповнені людьми.

Флот Темних наближався. Потрібно було продумати й прорахувати всі можливі варіанти розвитку подій.

– Поки що вони рухаються прогнозовано, – доповідав Сергій, збільшуючи окремі ділянки карти. – Швидкість не максимальна.

– Саме це мене й непокоїть, – відповів Антиной. – Чому вони не поспішають? Уже впевнені в своїй перемозі?

Усі мовчали.

Андрій уважно вивчав рух флоту на голографічному екрані.

– А раптом вони чекають когось чи щось? – припустив Андрій.

Він зробив коротку паузу.

– Можливо, у них є прихований козир, про який ми не здогадуємось.

– Або вони чекають дій від «Шляху миру», – міркував Адамаст.

– Тоді нам треба посилити нагляд за цією організацією, – мовив Антиной.

– А які взагалі новини щодо «Шляху миру»? – спитав Влад.

Еля відкрила іншу карту. На ній засвітилися десятки жовтих позначок.

– За останні чотири доби зафіксовано сто тридцять сім нових осередків.

– Сто тридцять сім? – перепитав Андрій.

– Так.

– Ось вам і козир… – розвів руками Влад.

Еля перемкнула екран. Замість карти з’явилися записи із систем громадського спостереження. На одній площі люди стояли з білими прапорами. На іншій – утворювали живий ланцюг. Десь група молоді співала пісні про мир. Десь виступав промовець. Усе виглядало нібито безвинно. Ніхто не бився, не громив будівель, і навіть не підвищував голос.

– Щось тут не так, – задумливо мовив Влад. – Але поки не можу зрозуміти, що саме.

Еля кивнула.

– Ми проаналізували всі їхні звернення.

Вона відкрила черговий документ.

– У жодному немає відкритих закликів до співпраці з темними. Зате майже в кожному повторюються однакові думки.

Вона стала перелічувати:

– Не можна відповідати насильством на насильство, армія провокує війну, зброя породжує зброю, флот Темних ще не напав, потрібно сісти за стіл переговорів.

Антиной важко зітхнув:

– Усе те саме. Нічого нового.

Влад мовчки дивився на екран. Якась думка крутилася в голові, але він ніяк не міг її оформити. Щось було не так – але він ніяк не міг згадати.

Еля відкрила наступний звіт.

– Ми простежили інформаційні потоки. Усі звернення, листівки, промови, повідомлення виникають майже одночасно в різних містах – хай то в містах феніксян, чи в земних колоніях.

– Вони ніби отримують одну команду, – прокоментував Антиной.

– Так, однією хвилею, – погодилась Еля.

Антиной задумливо потер підборіддя.

– Вони щоразу збирають більше прихильників, – додала Еля. – Хтось злив їм наші дані про наближення флоту. І вони тепер надають їх як підтвердження своїм словам.

– Отже, хтось із нас у їхніх рядах, – мовив Антиной.

– Схоже на те, – кивнула Еля.

– Сергію, ти можеш пошукати цих кротів, які зливають інформацію? – звернувся Антиной.

– Я постараюся щось нарити про це.

– Дякую.

Антиной підійшов до карти.

– Відсьогодні вводимо перший рівень готовності.

Він почав перелічувати рішення.

– Посилюємо космічне спостереження. Подвоюємо екіпажі всіх орбітальних станцій. Розпочинаємо приховане розгортання резервного флоту.  Переводимо виробництво оборонних комплексів на безперервний цикл. Створюємо мобільні групи швидкого реагування у всіх колоніях. Збільшуємо запаси продовольства й медикаментів. Перевіряємо справність усіх енергетичних куполів. Розгортаємо резервні канали зв’язку, які працюватимуть навіть у разі повного глушіння основної мережі. І найголовніше...

Він зробив паузу.

– Жодної паніки. Якщо люди відчують наш страх, «Шлях миру» стане ще сильнішим. Вони повинні бачити наш спокій.

Раптом Влад згадав. Згадав те, що останню годину крутилося в його голові, не оформлюючись у чітку думку.

Він підвівся.

– Зачекайте...

Усі поглянули на нього.

– Я, здається, зрозумів.

Антиной мовчки кивнув.

– Ми весь час аналізуємо їхні промови, шукаємо в них заклики до зради. А їх там нема.

– Саме так, – відповіла Еля.

Влад повільно похитав головою.

– Їх там не повинно бути. Коли я працював із орденом... нас учили ніколи не починати з головної вимоги. Спершу потрібно змінити спосіб мислення людини або групи людей. Якщо вона сама почне повторювати потрібні тобі слова – наказувати більше не доведеться.

Він підійшов до екрана.

– Послухайте уважно. Вони не закликають переходити на бік темних. Але кажуть: «Не чиніть опору». Це нібито різні речі.

Влад швидко почав перелічувати.

– Не будуйте укріплень. Не виробляйте зброю. Не проводьте мобілізацію. Не перекривайте транспорт. Не виконуйте наказів військового командування. Не підтримуйте оборону. Не допускайте насильства.

Він повернувся до присутніх.

– Якщо все це скласти докупи... то вони пропонують не мир.

Влад зробив коротку паузу.

– Вони пропонують допомогти темним. Мимоволі. Шляхом дуже хитрих маніпуляцій.

Усі уважно слухали.

– Темні вміють вправно використовувати тактику «паралічу». Без зброї, без терору. Просто створюють ситуацію, коли хороші люди починають сумніватися.

Антиной кивнув. Влад обвів поглядом залу й продовжив:

– Темні дуже рідко воюють із військом. Вони воюють із довірою. Вони хочуть, щоб люди перестали довіряти. Щоб кожен наказ здавався підозрілим. Щоб будь-яке рішення викликало суперечки. Поки ми будемо пояснювати, сперечатися й переконувати, вони спокійно підійдуть до планети.

– Так, це правда, – мовив Антиной.

– Елю, покажи карту нових осередків ще раз, – попрохав Влад.

Вона відкрила карту. Влад уважно просканував її очима.

– Осередки виникають не хаотично.

Антиной уважно поглянув:

– Ти щось бачиш?