Глава 55. Надія

За два дні до Вінниці прибув Паріс.

Над містом повільно згущалися темно-бузкові сутінки, однак у Центрі управління цього дня ніхто навіть не думав розходитися по домівках. Світло горіло майже в кожному кабінеті. Коридорами снували військові, інженери, зв’язківці, куратори колоній. На великих екранах безперервно оновлювалися карти, маршрути евакуації, графіки мобілізації й дані далекого космічного спостереження.

Паріса чекали. Щойно він увійшов до великої зали засідань, Антиной жестом запросив його до трибуни.

– Радий, що ти так швидко прибув. Ми чекали новин із Геополіса.

Паріс мовчки кивнув.

Перед ними засвітилася голографічна карта Геополіса.

– Як ви знаєте, «Шлях миру» різко активізувався, – почав він. – І помітно, що вони не гаяли часу, поки не було ніякої активної діяльності. Увесь цей час велася підготовка, щоб виступити значно організованіше, ніж раніше. Ми побачили добре скоординовану мережу.

На карті одна за одною спалахували жовті позначки.

– Ось, кожна така позначка – окрема група.

Усі уважно слухали.

– Люди, яких ми свого часу затримували за участь у заворушеннях, після звільнення дотримувалися даного слова. Вони не порушували законів, не збирали натовпів, не поширювали відкритої агітації. Здавалося, що рух поступово згасає.

Паріс повільно обвів поглядом присутніх. Усі були зосереджені.

– Але три дні тому все змінилося. Практично одночасно в різних районах міста почали виникати добре організовані групи. Це вже були не поодинокі люди з листівками й не випадкові суперечки на площах. Вони діяли впевнено, за заздалегідь підготовленим планом. Спершу вони збирали невеликі натовпи нібито для відкритих громадських обговорень. Говорили про мир, про втому від очікування війни, про право не брати до рук зброю. Але дуже швидко розмови перейшли в заклики не виконувати розпорядження хранителів, не з’являтися до навчальних центрів, відмовлятися від мобілізаційної підготовки й вимагати негайних переговорів із Темним орденом ще до початку бойових дій.

У залі запанувала тиша.

– Найнебезпечніше, як на мене, навіть не це, – продовжив Паріс. – Їхні групи почали навмисно заважати роботі міських служб. Біля енергетичних вузлів учасники руху стали живими ланцюгами, перекрили транспорт до військових складів, стали вмовляти робітників залишати робочі місця, переконуючи, що підготовка до війни лише наближає саму війну. Усе відбувалося мирно, без насильства, але надзвичайно злагоджено.

Антиной уважно слухав, не відводячи погляду від карти.

– Я наказав "Вартовим порядку" не застосовувати силу, – вів далі Паріс. – Ми діяли зовсім інакше. Кожна група отримала перемовників, які вступили в розмову з людьми й відтягували час, тоді як інші "вартові" непомітно встановили, хто саме керує натовпом. Таким чином нам вдалося взяти організаторів. Авжеж, це не головні лідери. Але це виконавці й безпосередні підбурювачі, які працюють на темних.

Влад схвально кивнув.

– Як тільки координаторів відводили для розмови, люди дуже швидко розходилися. Тепер наші люди працюють з ними. Ми не застосовуємо силу, однак використовуємо методи зчитування пам’яті. Деякі ділянки мозку цих координаторів заблоковані, але дещо ми таки дізналися. Гадаю, це допоможе.

Паріс змінив зображення.

– Паралельно ми простежили шлях передачі повідомлень між координаторами. Виявилося, що вони користувалися одноразовими шифрованими передавачами, які після використання самознищувалися. Нам вдалося перехопити лише частину сигналів, але цього вистачило, щоб встановити кілька проміжних ланок.

Він зробив коротку паузу.

– Ми локалізували всі осередки ще до того, як вони встигли перерости в справжні масові заворушення. Людей ніхто не бив і не розганяв силою. Ми просто відокремили тих, хто свідомо керував процесом, від тих, хто щиро повірив у красиві слова. Для більшості вистачило звичайної розмови. Коли вони зрозуміли, що їх використали, вони самі розійшлися по домівках.

Антиной вдячно поглянув на Паріса:

– Дякую, ти і твоя команда добре спрацювали. Ми ще чекаємо доповідей з інших міст. Парісе, ти найшвидший.

– Приємно це чути, Антиною. Дякую за довіру.

Розпочалися обговорення, яких заходів слід вжити, щоб протистояти рухівцям.

Еля запропонувала створити єдиний центр аналітики, який порівнюватиме всі повідомлення з різних поселень і шукатиме між ними закономірності.

Гніденко зауважив, що необхідно посилити захист енергетичних вузлів, лабораторій, складів продовольства, систем водопостачання та транспортних магістралей, адже саме ці об’єкти найчастіше стають першою ціллю диверсантів.

Влад наголосив, що не менш важливо працювати із самими людьми.

– Якщо ми відповідатимемо лише силою, ворог досягне свого. Треба пояснювати людям, що відбувається, не дозволяти чуткам замінювати правду.

Після майже двогодинного обговорення було ухвалено детальний план дій. Усі міста переходили в режим підвищеної готовності. Створювалися мобільні групи швидкого реагування, резервні центри зв'язку, а також спеціальні підрозділи інформаційної безпеки, покликані виявляти спроби маніпуляції громадською думкою ще на самому початку.

Коли засідання закінчилося й люди почали поволі розходитися, Антиной жестом попросив Паріса залишитися.

– Як Іолай?

Паріс сумно усміхнувся.

– Майже без змін. Пам’ять не повертається. Він ніби живе в іншому світі. Навіть дивиться на нас так, ніби ми всі трохи збожеволіли.

Антиной задумливо погладив бороду.

– Я ось що подумав. Є одна старовинна порада.

Паріс насторожився.

– І яка?

– Пам’ять може відновити вода з Моря Незабутніх.

– Невже?

– Є старі записи, що свідчать, що багатьом допомагало. Ще атланти помітили, що після тривалого перебування там люди швидше відновлювалися після важких нервових травм. За свідченнями, вода впливає навіть на глибинні процеси мозку.