Глава 44. Стримуючи полум’я

Хвиля опору докотилася й до українських міст. Прибічники «Шляху миру» почали діяти.

Спершу це були поодинокі випадки поломок на виробництві зброї. Усе списувалось на випадковість. Однак із часом диверсії стали набувати масового характеру. Хранителі занепокоїлись. Було скликане екстрене засідання в Центрі управління у Вінниці.

Демофонт засвітив голографічну карту Фенікса.

– Ми відмічаємо координовану діяльність одразу в багатьох містах земних колоній, – сказав він, підсвічуючи точки, де фіксувалась підривна діяльність. – Ви бачите, що рух стає дуже масштабним й охоплює велику територію.

– Так, нівроку, – потер підборіддя Андрій.

Демофонт продовжив:

– Учора вночі в Харкові вибухнув енергетичний вузол, що живив один із секторів міста – саме там, де йде виробництво обладунків. Також були пошкоджені транспортні магістралі у Вінниці, Харкові, Одесі. Зазнав пошкоджень склад із ваджрами у Рівному. У Вінниці невідомі спробували зламати систему зв’язку.

– Вдалося вичислити причетних? – спитав Влад.

– Поки що маємо лише декілька імен. Нікого не вдалося схопити. Вони діють дуже продумано.

Влад похмуро дивився на карту.

– І який відсоток пошкоджень на виробництвах?

– Поки невеликий, – відповів Антиной. – Але хвилює не стільки це. Ми, звісно, осилимо охорону. Хвилює, що рух розростається. Вони одержимі. Вони вірять, що це – їхній порятунок.

– Добре, що серед землян цей рух не набув популярності, – зауважив Адамаст. – Хоча невеличкий відсоток землян у їхніх лавах теж є.

– Це радує, – мовив Андрій.

Сергій підійшов до карти й вивів на екран схему зв’язків.

– Ми перехопили декілька каналів передачі даних. Хтось координує ці диверсії з Геополіса. І що цікаво – використовуються шифри, схожі на ті, що застосовували темні на Землі.

– Отже, там у них штаб, – мовив Гніденко.

– Дуже схоже на те, – кивнув Сергій.

Антиной задумливо погладив бороду, а тоді мовив:

– Потрібно дати завдання Парісу і його «Вартовим порядку» з’ясувати, де розміщений той штаб і хто ним керує. Досі ми діяли дуже лояльно. Протидіяли м’яко. Але, здається, вони вже перетнули межу. Ми маємо застосовувати силу, як це роблять вони. Адже вони діють за методами темних. І цілком керуються їхньою агентурою. Наші м’які методи більше не здатні стримувати їх. Ми не маємо дозволити їм розростися до немислимих масштабів, коли вже буде неможливо зупинити цей процес. Тому ми маємо створити групи «Вартових порядку» і в українських містах.

– Геополіс також уже не може впоратись силами старійшин і жерців, – додав Демофонт. – Ситуація вийшла з-під контролю. Тому треба посилити владу з допомогою силових методів. Звісно, у межах розумного. Поки без зброї, але для надто активних і агресивних мають бути введені покарання.

– Так, – кивнув Антиной. Його погляд був твердим і зосередженим. – На жаль, ми маємо скористатися земними методами управління. Адже наш суперник їх використовує. Феніксіанські м’які методи тут безсилі.

Після того, як «Вартові порядку» розпочали свою роботу, диверсій значно поменшало. А за тиждень в українських містах стало спокійно. Прибічники руху зачаїлися. Вони ховалися поміж своїми, прикидалися своїми, дихали в спину під час обговорень важливих стратегічних питань. Темні майстерно виплели свою агентурну сітку. Хранителі знали про це, тому найважливіші питання обговорювали дуже таємно, у тісному колі наближених.

Серед таких наближених був Андрій Литвиненко. Він щодня бував у Центрі управління й знав найсвіжіші новини.

Одного дня він повернувся додому дуже схвильований.

– Андрію, що з тобою? – здивовано спитала Тетяна, побачивши чоловіка.

– Дізнався дещо…

– Темні вже вирушили в бік Фенікса?

– Ні, сплюнь. Але новина приголомшлива. Адя вдома?

– Так…

– Піду до неї.

– Що?! Заінтригував і не кажеш мені?

– Ну, то ходім разом.

Адріана була в своїй кімнаті. Вона працювала над мотиваційним відео, що заохочувало жителів Геополіса до єдності. Коли батьки увійшли, вона збентежено поглянула на них.

– Щось сталося? – спитала Адріана, відчуваючи, як повітря сповільнюється в її грудях.

– Адю, в мене для тебе новини, – мовив Андрій, сідаючи поряд із донькою.

– Які?

– Сьогодні до Центру управління прибув Паріс – ми викликали його у справах. І він повідомив нам, що кілька днів тому до Геополіса повернулися троє братів Іолая – Іриней, Філей та Ойбал.

– Що?! – очі Адріани округлилися, а Тетяна приклала руку до рота, шоковано хитаючи головою.

– Вони… живі? – спитала дівчина, хитаючи головою.

– Так, живі.

– А… Іолай? – упівголоса спитала Адріана, боячись почути щось страшне.

Андрій стиснув губи й похитав головою.

– Вони не знають. Він загубився під час польоту крізь портал.

– Загубився? Отже, він був живий? – схвильовано випалила Адріана, її серце шалено калатало.

Андрій розповів усе, що йому вдалося дізнатися. Про полон братів, про втечу й погоню, про пошкоджений корабель.

– Отже, Іолай може бути живий… – промовила Адріана, витираючи сльози.

– Так, цілком.

– Я мушу поговорити з його братами особисто. Я хочу знати все. Я мушу туди поїхати.