Глава 37. Удар

Попри всі зусилля Паріса та його соратників, напруга в Геополісі продовжувала зростати. Минуло всього півтора тижня, відколи вони приїхали, проте місто змінилося надто сильно.

Зовні життя тривало. Як і раніше, працювали ринки, лунала музика на площах, вечорами молодь збиралася біля фонтанів, а в садах пахли квіти та достигали плоди. Але під оболонкою буденності ховалося щось тривожне й небезпечне.

Дедалі частіше можна було почути суперечки: біля домів дорій, на вулицях, у майстернях, у родинах, у кав'ярнях. Тепер майже кожна розмова зводилася до одного питання: чи потрібно готуватися до війни? І дуже часто траплялося, що друзі переставали знаходити спільну мову.

Одного вечора Паріс повернувся додому надзвичайно стомленим. Він повільно витер рукою піт з обличчя, сівши у крісло на терасі. Його погляд був спрямований у його думки.

Незабаром він почув позаду себе голос:

– Маємо новини, – це був Перікл.

Паріс обернувся:

– Хороші чи погані?

– Як завжди останнім часом.

Паріс важко зітхнув.

– Кажи.

– Наші люди бачили кількох активістів «Шляху миру» біля оборонних майстерень.

– Гадаєш, це випадково?

– Не думаю.

Паріс похмуро потер підборіддя.

– Треба посилити спостереження.

– Так і зробили.

– Але головне – не чіпати їх.

– А може, вже потрібно?

– Думаю, вони саме цього від нас і чекають.

Перікл мовчки кивнув. Він добре розумів логіку друга. Будь-які необережні дії могли перетворити прихильників руху на мучеників в очах населення. Тому доводилося діяти дуже обережно.

А через три дні рух незгодних показав усім нове обличчя.

Це сталося глибокої ночі, коли більшість мешканців Геополіса вже спали. Над містом стояла тиша. Лише шум фонтанів та стрекотіння нічних комах порушували спокій.

Раптом землю струсонуло. Потужний вибух прокотився кварталами, відбившись луною від колонад і храмів. Здригнулися шибки. Злетіли в повітря налякані птахи, закричали від страху тварини. У багатьох будинках засвітилися вікна. А над південно-східною частиною міста здійнявся вогняний стовп.

Адріана прокинулася від гуркоту. Серце шалено калатало. Першою думкою було: почалося.

Вона підбігла до вікна. У нічному небі палахкотіла заграва. По вулицях уже бігали люди. Лунали тривожні вигуки. Десь удалині звучали сигнальні башти.

– Що сталося? – налякана Ольга вибігла в коридор. Там уже зібралися інші мешканці будинку.

– Не знаю... – стривожено відповіла Адріана.

– Це біля енергетичних майстерень, – сказав Тесей після короткої паузи.

– Звідки ви знаєте? – спитала Ольга.

– Саме на тому боці міста вогонь.

– І що робити? – спитав Гермес.

– Я поїду подивлюся. А ви будьте тут, – мовив Тесей.

– Заварю нам усім заспокійливих трав, – запропонувала Тея.

– Так, – кивнула Деметра.

Ніхто більше не міг спати. Хвилювання огорнуло як тих, хто ніколи подібного не бачив і не чув, так і тих, хто вже пройшов через воєнні дії.

Новини почали надходити ще до світанку. Виявилось, що вибухнула одна з головних майстерень, де виготовляли накопичувачі для нових оборонних систем.

Полум’я вдалося загасити лише під ранок.

Коли Паріс із друзями прибули на місце, від частини будівлі залишилися самі обгорілі конструкції. Повітря було насичене запахом диму та розплавленого металу.

Містяни продовжували розбирати завали. Цілителі надавали допомогу пораненим. На щастя, загиблих не було. Однак семеро людей отримали серйозні опіки.

Паріс мовчки дивився на руїни. У його очах не було ані гніву, ані розпачу. Лише холодна зосередженість.

– Схоже, що заклали вибуховий заряд, – сказав Діоніс після огляду місця події.

Тесей підняв із землі уламок металевої пластини. На ньому виднілася позначка у вигляді розірваного кола.

– Це емблема «Шляху миру», – Паріс потер підборіддя.

Кілька секунд усі мовчки перезиралися.

– Невже вони вдалися до агресивних дій? – спитав Перікл.

– Гадаю, не все так просто, як здається на перший погляд.

Паріс узяв у руки пластину і покрутив її.

– Виглядає так, ніби це підкинули. Вони хотіли, щоб ми це знайшли.

– Гадаєш, хтось навмисно підставив прихильників руху? – припустив Діоніс.

– Гадаю, так. Провокація від агентів ордену. Хтось дуже хоче, щоб місто вибухнуло взаємною ненавистю.

Тесей уважно подивився на нього:

– Цілком можливо.

Весь день Геополіс шумів новинами і хвилюванням.

Одні вимагали пошуку винуватців і негайного покарання. Інші називали вибух провокацією. Хтось звинувачував хранителів, а хтось – рух незгодних.

Старі друзі сварилися. Родичі переставали розмовляти одне з одним. Навіть у домах дорій після церемоній виникали суперечки. Уперше за багато століть Геополіс почав розколюватися на ворогуючі табори.

Того вечора Адріана довго стояла в саду. Навколо мерехтіли знайомі квіти. Саме ті, букет із яких колись подарував їй Іолай. Легкий вітер ворушив їхні пелюстки. Усе здавалося таким же прекрасним, як і раніше.

Адріана визирнула на вулицю. Усе було огорнуто вечірнім заспокоєнням і тишею. Але під цією тишею вона бачила тінь причаєної небезпеки.

Це лякало її, мабуть, більше за майбутній флот темних. Адже зовнішнього ворога можна побачити, можна зустріти зі зброєю в руках. Можна навіть перемогти. А ось ворог, який проникає у серця людей, перетворює друзів на супротивників і руйнує довіру між близькими, був набагато страшнішим.

Саме тоді Адріана вперше подумала, що темні вже почали свою війну. І, можливо, перший бій за Фенікс відбувається не десь у космосі, а просто зараз – у спокійних вечорових домівках розділених містян.

Якщо Фенікс не встоїть перед розколом зараз, то коли прилетять темні, їм уже не буде кого підкорювати. Вони самі зруйнують себе зсередини.