Глава 33. Гостини

Завдяки компактним летючим кораблям хранителів пересування на великі відстані відбувалося за лічені години. До Геополіса Паріс, Адріана та Ольга дісталися за пів дня – це було дуже швидко, адже раніше їм доводилося витрачати цілий тиждень на дорогу до цієї частини планети.

Оля була в захваті від величі феніксіанського міста. Її вражали архітектурні форми, що часто нагадували земні, високі люди, деякі з яких мали три, а то й чотири метри зросту.

– Я взагалі не очікувала таке побачити, – захоплено вигукнула вона, коли всі вийшли з летючої машини напроти будинку Іолаєвої родини. – Це щось неймовірне.

Паріс заусміхався:

– Тобі сподобалось наше місто?

– Авжеж! Цікаво, що є багато схожого на наше земне, але водночас усе таке самобутнє, неповторне. Мозок просто відмовляється сприймати це і якось аналізувати.

Паріс хмикнув.

– Запрошую вас ще й до свого дому, після гостини в домі Іолая.

– Дякую, – відповіла Ольга. – Звичайно, буде дуже цікаво побачити твою оселю.

На відміну від Олі, Адріана відчувала якесь сум’яття. У горлі застряг клубок, у грудях було важко. Востаннє вона була в цьому домі з коханим. І це були найщасливіші дні її життя – їхнє весілля.

«І що ж ми накоїли, милий мій… – думала вона. – Якби я тільки знала, нізащо б не відпустила тебе в той бій…»

Їй почало пекти очі: сльози підступили неспинною хвилею. Вона відвернула обличчя, щоб не показувати своєї слабкості.

Іолаєві сестри Леда та Єлена помітили гостей, бо саме сиділи в саду за вишиванням. Дівчатка радо вибігли на дорогу зустрічати їх.

Вони вклонилися гостям, а ті вклонилися їм у відповідь. Тоді Леда з Єленою, вже не стримуючи емоцій, кинулись обіймати Адріану, Паріса, і вже за компанію Ольгу, хоч не були з нею знайомі.

– Адріано, як добре, що ти приїхала, – сяяла усмішкою восьмирічна білявка Леда. – Ми не знали, що ви приїдете. Я зараз побіжу скажу татові.

– Добре, – відповіла Адріана феніксіанською мовою.

– У тебе непогано виходить говорити по-нашому, – зауважив Паріс.

– Дякую, – відповіла Адріана. У неї все ще блищали сльози на очах, і вона глибоко вдихала, аби заспокоїтись.

Дівчатка обидві побігли в дім.

– Як тут мило, – Ольга окинула поглядом величний триповерховий маєток, увінчаний позолоченою маківкою. – У них усе так по-багатому, виглядає дуже розкішно.

– Це звичайний вигляд усіх осель у Геополісі, – зауважив Паріс.

– За нашими земними мірками – це розкіш.

Ольга не могла намилуватися ошатністю й пишністю садиби та подвір’я. Невже будинок Паріса такий же розкішний? Жінка не могла збагнути, навіщо, маючи такий достаток, феніксяни вирушили на Землю. Її очі сяяли від захвату. Вона щосили стримувала заздрість до цього безтурботного й благополучного життя. Звісно, вона не була раніше такою. Втрати й нещастя вплинули на її світосприйняття. Складно було з легкістю дивитися, яким може бути життя поза тими випробуваннями, через які довелося пройти їй та її дитині.

Не минуло й п’яти хвилин, як з будинку вийшли Іолаєві батько та мати Тесей і Тея, бабусі Гера й Деметра, дідусі Гермес та Ікар. За ними бігли вже перевдягнені Леда та Єлена. Бабусі, за феніксіанським звичаєм, тримали великий хліб, схожий на коровай, прикрашений квітами та гірляндами.

– Ласкаво просимо! – сказав Гермес і вклонився гостям. Вони вклонилися у відповідь.

Тея кинулась обіймати Адріану. Вона розридалася, прихилившись до її голови. Адріана своєю чергою теж розревілась, уже не в змозі витримувати емоційну напругу, яку вона відчувала під час поїздки і яка зросла в рази при погляді на Іолаїв дім.

– Це Ольга, наша подруга, яка прилетіла з нами із Землі, – повідомив Паріс.

– Ми дуже раді знайомству, – сказала бабуся Деметра.

– Проходьте в дім, – мовив Тесей.

Господарі не очікували гостей, адже зв’язку із Геополісом не було й попередити про візит було неможливо.

Нашвидкуруч організували обід.

Господарі були напрочуд привітні й ласкаві, Адріана відчувала себе своєю серед них. Їй усе здавалося, що Іолай просто пішов у справах і ось-ось зайде й сяде з ними обідати. Але він усе не з’являвся.

– Я хотіла висловити вам свої співчуття у зв’язку із втратою синів, – Адріана відчувала клубок у горлі.

– Дякую, доню, – відповіла Тея й погладила її по руці. – Ти теж прийми наші співчуття.

– Дякую… Але я приїхала не лише ради цього. Я хотіла вам дещо повідомити.

– Ми тебе слухаємо, – підбадьорила її Тея.

– Я чекаю дитину від Іолая… – ніяковіючи вимовила Адріана. Слова давалися їй важко, ніби язик весь час відмовлявся виконувати те, що наказував розум.

– Яка чудова новина! – сплеснула руками Тея.

Гермес та Ікар підняли руки дороги.

– Хвала небесам! – повторювали вони.

– Яке щастя! – підхопив Тесей.

– Хвала небесам! Хвала небесам! – стрибали дівчатка.

– Донечко, ти принесла нам велику радість, – на очах у Теї заблищали сльози. Вона міцно обійняла Адріану.

– А чи в порядку дитинка? Що кажуть ваші вчені? – поцікавилась бабуся Гера.

– Так, усе в порядку, – відповіла Адріана. – Наші вчені, звісно, уважно спостерігають вагітність, бо це перший такий випадок шлюбу між батьками з різних планет. У нас найкращі вчені, тому можна бути спокійними.

– Це дуже добре, – кивала Гера.

– Донечко, а коли приблизно дитинка народиться? – спитала Тея.

– Приблизно через п’ять місяців. Але, напевно, земних місяців, а не ваших. Дані приблизні, адже вагітність на Землі протікала протягом дев’яти земних місяців. На Феніксі час іде інакше. А дитина генетично від батьків, які жили на різних планетах з різним періодом обертання. Тому поки вчені не знають, коли саме таке дитя дозріє для народження.

– Так-так, – кивала Тея. – Ми будемо молитися, щоб усе було благополучно.

– А я думаю, що все буде благополучно, – погладив бороду Гермес. – Якщо небесам було завгодно, щоб така дитина була зачата, то значить, вона зможе й дозріти.