Глава 27. Невтішні новини

Жителі Вінниці вже давно жили не так, як у перші тижні після повернення із Землі. Спершу панівними були розгубленість, біль і хаотичне намагання пристосуватися до життя після поразки. Тепер усе ніби почало входити у звичний ритм: працювали майстерні, навчальні центри, наукові комплекси, відновлювалися маршрути між поселеннями.

Але спокій був крихким.

Незабаром у хранителів з’явилася деяка важлива інформація, пов’язана із Землею. Заради цього було призначене засідання в Центрі управління із трансляцією для тих, хто не може бути присутнім.

У головній залі збиралися люди.

Антиной стояв біля великої проєкційної панелі, на якій мерехтіли карти Землі, космічних маршрутів і зоряних брам. Його обличчя було напруженим. Біля нього були Демофонт, Адамаст і Телемах.

Поступово підходили інші.

Влад, Аристарх Петрович та Еля сиділи за столом у центрі. Неподалік від них сиділи Сергій, Тоня, Мирослав і Андрій. Олексій Іванович та Роман Захарович тихо обговорювали щось між собою.

У залі були не лише українці. Прибули й представники з інших колоній Фенікса: командири груп з американських, польських, японських, бразильських та французьких поселень. Усі вони брали участь у битві на своїх напрямках.

Коли всі розсілися, Антиной заговорив:

– Ми отримали нові дані із Землі.

У залі стало тихо. Антиной торкнувся панелі, і над столом з’явилася тривимірна карта Землі. На ній світилися десятки позначок.

– Інформація надходить від наших агентів, які залишилися на Землі після відступу, – продовжив він. – Ситуація погіршується значно швидше, ніж ми прогнозували.

На карті почали спалахувати нові червоні зони.

– Темні остаточно переходять до відкритого контролю над територіями. Відбуваються масштабні зачистки. Ліквідовують усіх, хто був пов’язаний із повстанцями або просто не погоджується з новими порядками.

Кілька людей у залі похмуро опустили очі. Багато хто все ще мав на Землі знайомих або далеких родичів, які не встигли евакуюватися.

– Вони активно шукають зоряні брами та інші портали, – сказав Демофонт. – Судячи з тих даних, які ми маємо, вони збираються вирушити на Фенікс.

Люди в залі почали схвильовано перезиратися і перешіптуватися.

– Їм вдалося щось знайти? – різко запитав Влад.

– Поки що ні, – відповів Антиной. – Старі брами добре приховані. Частину з них ми свого часу деактивували.

– Владе, а ти хіба сам не маєш такої інформації? – здивувався Андрій. – Хіба ти вже не підтримуєш ілюзію благополучного і слухняного Фенікса для земних кураторів?

Влад зітхнув:

– Я продовжую свою роботу. Але мені перестали надавати нову інформацію. Та й завдання перестали надходити. Гадаю, вони співпрацюють з кимось іншим на Феніксі. Це, мабуть, хтось із більш високого рангу.

– Ми віримо тобі, Владе, – строго подивився на нього Андрій, пам’ятаючи, як вправно Влад приховував від усіх таємницю земних кураторів.

На проєкції з’явилися нові дані – космічні маршрути, позначені світловими лініями.

– Крім пошуку порталів,– продовжив Телемах, – темні готують великий космічний флот.

– Флот? – тихо перепитала Тоня, хоча відповідь уже була очевидною.

– Так. Якщо їм не вдасться знайти короткий прохід до планети, вони вирушать у традиційний спосіб – через космос і систему кротових нір.

Мирослав похитав головою:

– І нащо воно їм?

Антиной обвів поглядом усіх присутніх:

– Щоб контролювати все.

Він витримав паузу, а тоді продовжив:

– Вони звикли контролювати все. І Фенікс вони контролювали. Але тепер вони втратили владу над феніксянами. І бояться. Бо саме тут зосереджена сила, що може стати їхнім кінцем.

– То вони… нападуть? – спитав Гніденко.

– Питання вже не в тому, чи нападуть, а в тому – коли нападуть.

Антиной збільшив одну з ділянок карти:

– За нашими оцінками, вони накопичують сили одразу на кількох орбітальних базах. Виробництво кораблів пришвидшене. Ми також зафіксували нові типи озброєння, яких раніше не бачили.

– Ті ж технології, що були в підземеллях? – спитав Сергій.

– Ймовірно, ще більш удосконалені, – похмуро сказав Демофонт.

– Тоді нам теж потрібно готуватися, – різко втрутився один із командирів американської колонії. – Ми вже програли одну кампанію. Але тепер ми не можемо програти, адже відступати буде нікуди.

– Саме так, – спокійно сказав Антиной. – Минулого разу ми програли, бо ворог виявився більш підготовленим, ніж ми думали. Та й бій був на його території. Тепер ми будемо боротися на нашій території. І ми підготуємося краще.

– Ми теж будемо накопичувати сили, – додав Адамаст. – І будемо весь час напоготові. Вони можуть напасти і через кілька місяців, і через рік-два. А може статися, що знайдуть зоряну браму і нападуть завтра. Усе змінюється. Тому вже завтра ми маємо почати працювати. Будуть сформовані спеціальні штаби і тренувальні центри в різних містах. А також облаштуємо заводи, де буде вироблятися нова зброя. Тож, роботи дуже і дуже багато.

Засідання завершилося. Усі понуро виходили: надії на безпечний тил на Феніксі розвіялись. Тепер життя набувало присмаку війни. Тривога, страх і розгубленість наповнювали серця тих, що виходили із Центру управління.

Ольга також була присутньою на зібранні. Вона залишила Максика у Віри Михайлівни, а сама пішла послухати новини про Землю. Цього разу вона не шпигувала. І, почуваючись у безпеці, вболівала за долю землян на Феніксі.

Вона йшла і нервово схлипувала, хапаючи ротом повітря. Яке ж велике осине гніздо вони розворушили! І якою величезною помилкою була її зрада! Краще б вона загинула разом із синочком, ніж стати причиною такої великої біди.

Її наздогнав Паріс, який теж був присутній на засіданні: він прилетів з групою феніксян на кораблі одного з хранителів.

– Олю, радий тебе бачити! – Паріс вклонився Ользі і широко заусміхався.