Глава 22. Білий промінь

До операції з порятунку Іолая та його братів Антиной, Адамаст та Демофонт залучили ще кількох видатних хранителів, які були задіяні на київському напрямку. Це були Елей, Едіп, Ксант та Телемах.

Підготовка відбувалась у штабі. Демофонт стояв біля тактичної проєкції, яка тепер не давала цілісної картини, лише уривки – тунелі, вузли, зони втрати сигналу. Поруч був Антиной, спокійний і зосереджений. Вони вголос обговорювали шляхи, які будуть задіяні в операції. Адамаст, що вже трохи відійшов від поранення, був ще блідий. Він мовчки слухав, спираючись на стіл. Елей і Едіп обмінювалися короткими зауваженнями, Ксант і Телемах стояли трохи осторонь, обговорюючи свою частину плану.

Антиной відкрив великий контейнер.

– Покращена зброя, – сказав він. – Я попрацював над налаштуваннями, враховуючи попередній бій.

Адамаст узяв одну з удосконалених ваджр і вивчав її нові властивості. Елей обережно підняв диск сударшани – тонкий, майже невагомий, його край ледь помітно спотворював простір. Ксант активував тришулу, і повітря навколо її вістря трохи здригнулося. Телемах перевіряв обручі мисленнєвого зв’язку, перебудовуючи протоколи так, щоб вони могли працювати автономно, не допускаючи стороннього втручання.

–  Ми йдемо туди, де нас уже чекають, – тихо сказав Демофонт.

– Нехай, – відповів Антиной. – Цього разу вони побачать нас такими, якими ще не бачили.

Плани будувалися недовго. Рішення сформувалися швидко і без зайвих слів. Це мав бути удар, спрямований у саму глибину, туди, де тримали полонених.

Коли приготування були завершені, Антиной відкрив кротову нору. Хранителі стали на свої вихрові тарелі. Простір у центрі зали почав стискатися, скручуватись у вузол світла, що поступово перетворювався на темний отвір із рухомими краями. Вони вирушили.

Тунелі підземелля зустріли їх тишею, але це була не порожня тиша. У ній відчувалася чужа увага.

Перший контакт стався майже одразу. Темні не приховувались, вони впевнено вийшли назустріч.

Бій почався різко. Адамаст першим ударив ваджрою, і простір перед ним згорнувся в імпульс сили, що розірвав передній ряд противника, але вже наступної миті з темряви вийшли нові фігури. Телемах увірвався в ближній бій, рухаючись швидко і жорстко, розриваючи дистанцію між собою і ворогом, не даючи йому використовувати повну потужність зброї.

Антиной підняв тришулу, і її вістря спалахнуло світлом, що не просто вражало, а змінювало структуру поля навколо, змушуючи темних втрачати синхронізацію. У цей момент Елей розширив простір за їхніми спинами, утримуючи прохід відкритим, щоб вони не опинилися в замкненому кільці.

Бій розгортався в тунелях, переходячи від вузьких проходів до ширших залів, де вже працювали інші механізми захисту. Тут з’явилися хвильові удари, що не мали видимої форми, але били по свідомості, змушуючи на мить втрачати орієнтацію. Ксант тримав баланс, не даючи цим хвилям повністю розірвати їхню узгодженість, але кожний такий удар залишав слід.

Вони проривалися вперед, знищуючи опір, і з кожним кроком відчуття наближення до цілі ставало сильнішим. Нарешті вони вийшли до потрібного залу.

Він був великим, значно більшим, ніж очікувалося, і в центрі стояли конструкції, схожі на ті, що використовувалися для утримання полонених. Саме там вони побачили Іолая, Іринея, Ойбала та Філея. Їхні тіла були нерухомими, зафіксованими у каркасах. Навколо них була енергетична сітка, що світилася легким зеленим сяйвом.

Телемах рвонувся вперед, не чекаючи команди, і Антиной пішов за ним, піднімаючи тришулу для удару. Адамаст підтримав їх, направляючи потік сили у центр залу, намагаючись знищити сітку.

Темні відповіли миттєво. З усіх боків активувалися системи захисту, і бій перетворився на щільний, майже безперервний обмін ударами, у якому вже не було чіткої межі між атакою і обороною. Світло, імпульси, хвилі – усе змішалося в єдиному потоці.

В якийсь момент відбувся ледь вловимий зсув у тканині простору, який не одразу можна було помітити, але який відчули всі одночасно. Проте часу на осмислення не було, бо бій не зупинявся, і кожний рух вимагав максимальної концентрації.

Телемах дістався до каркасів і почав звільняти полонених, працюючи швидко і точно, розриваючи фіксатори один за одним, тоді як Антиной тримав перед ним простір, відбиваючи атаки, що накочувалися з різних боків. Адамаст, стоячи трохи позаду, створював ударні хвилі, не даючи темним зімкнути кільце.

Першим звільнили Іринея, потім Ойбала, Філея, і нарешті Іолая. Їхні тіла були слабкими, але свідомість поверталася швидко, і вони одразу намагалися включитися в боротьбу, хоча ще не могли повноцінно битися.

– Вихід ліворуч, – коротко кинув Демофонт, і всі одразу зреагували, формуючи рухому групу: частина прикривала, частина вела полонених, не даючи їм відстати.

Вони почали відходити, крок за кроком прориваючись до бічного тунелю, який здавався більш безпечним. Телемах ішов попереду, розчищаючи шлях, Антиной тримав центр, а Адамаст закривав тил, не дозволяючи противнику наблизитися.

І саме в цей момент сталося дещо страшне.

Спершу згори зійшла тонка лінія, як відблиск на поверхні води. Потім ця лінія розширилася, перетворюючись на величезний вертикальний промінь, що спускався з високого склепіння залу. Це було чисте, біле світло, що рухалося повільно, але невідворотно.

Антиной інстинктивно підняв тришулу, але коли промінь торкнувся його, нічого не сталося. Світло обтекло захисний покрив його обладунків. Те саме сталося з іншими хранителями: їхні обладунки відбили цей промінь, не давши йому завдати шкоди.

Але не всі мали ці захисні обладунки…

Іолай був першим на шляху променя. Світло торкнулося його плеча – і в ту ж мить тканина реальності навколо нього ніби почала розпадатися. Не було вибуху, не було крові. Лише тихе, страшне розщеплення, коли контури тіла починають втрачати чіткість, розсипаючись на дрібні фрагменти світла, що відриваються і зникають.