Глава 18. Затиснуті

Група повстанців на чолі з Андрієм була затиснута з усіх боків.

Перший удар робота був надпотужним. Ніби повітря саме стало зброєю. Хвиля вдарила у щити, збивши їхні частоти і змусивши повстанців одночасно відступити. Хтось упав. Хтось втримався, але хитнувся.

– Розосереджуємось! – наказав Андрій.

Паріс рвонув ліворуч, відтягуючи на себе одного з гігантських роботів. Він підняв ваджру. Вона спалахнула, вдарила прямо в корпус — і… нічого. Лише короткий спалах, ніби енергія розчинилась у металі.

– Вони глушать імпульс! – викрикнув Паріс.

– Змінюй частоти!

Але це не допомагало.

Один із роботів різко прискорився, неприродньо для своєї маси. Його удар прийшовся в землю поруч із Періклом, і той відлетів, ковзнувши по бетону.

– Перікл! – гукнув Андрій.

– Живий… поки…

Другий робот підняв руку, і енергетична сітка почала вібрувати, стискаючись сильніше, підбираючись до повстанців, ніби жива.

Андрій відчув, як ситуація сиплеться. Він на секунду заплющив очі. А потім зробив те, що тримав “на крайній випадок”.

– Прикрийте мене!

– Андрію, що ти задумав?! – занервував Паріс.

Але він уже відчіпляв модуль зі спини. Малий, майже непомітний диск, загорнутий у захисний чохол.

Він торкнувся його, і всередині завібрувало світло. Це була сударшана, зброя богів.

Вона не спалахнула одразу. Спочатку відбувся тонкий оберт, потім іще один. Світло зібралось у коло, яке ніби різало саме повітря.

– Відійдіть! – крикнув Андрій.

Перший робот рушив на нього. Андрій кинув диск.

Не було звуку. Лише лінія світла. Сударшана пройшла крізь робота, як крізь порожнечу. На мить здалося, що нічого не відбулось. Але ще мить – і корпус розійшовся на дві частини.

– Працює!

Диск не впав. Він повернувся.

Другий кидок – інший робот. Третій – десяток плазмових гармат, що стояли в ряд.

Світловий диск різав усе, що потрапляло в траєкторію. Енергетична сітка, що наближалась, почала тріщати.

– Давай ще! – вигукнув Паріс.

Андрій знову кинув диск. Цього разу удар був фатальним: сітка спалахнула.

– Виходимо! Урозсип! Зараз рвоне! – скомандував Андрій.

За цехом вони ніби розчинялись – кожен у свій бік: у тіні, за уламки.

Андрій впіймав диск, що вчергове повернувся.

– Досить… – прошепотів він.

Він вискочив в останню мить. Позаду добряче рвонуло.

Не встигли оговтатись, як майже відразу почули новий звук – масовий гул.

– Дрони… – гукнув Паріс.

– Укриття! – кинув Андрій.

Небо над заводом почорніло. Рої дронів вирушили на полювання за ними.

– На зв’язку, – мовив Андрій.

Повстанці розосередились, зачаївшись у провулках, закутках, закинутих будівлях і руїнах. Місто сховало їх.