Глава 11. Під знаменом світанку

Небо на світанку було прозорим і чистим. Над морською поверхнею кучерявився густим руном туман. Вітру не було, і довкола була якась кришталева тиша.

Перші приготування і перші хвилювання почалися ще удосвіта. Зброя була перевірена. Плани повторені. Слова сказані, або навпаки – не сказані, там, де це було потрібно.

Обладунки, зброя, пристрої – усі метушилися, намагаючись зосередитись і нічого не забути.

Адріана допомагала Іолаю закріпити захисні елементи, поправляла ремені. Її пальці ковзали по знайомих лініях його плечей.

– Який же ти в мене гарний. Такий красивий, такий мужній.

Він усміхнувся.

Її руки були впевнені, але очі тремтіли.

– Ти повернешся, – сказала вона.

Іолай ніжно торкнувся рукою її щоки.

– Я постараюсь.

– Ні, – вона похитала головою. – Ти не постараєшся, а ти – повернешся. Ти не маєш права загинути, – тихо сказала вона.

Іолай поглянув на неї глибоко, наче хотів досягнути самісіньких глибин її нутра:

– Я знаю.

Він провів рукою по її волоссю. Глибоко вдихнув і видихнув. А тоді майже прошепотів:

– Мила моя… Я – не загину. Заради тебе, заради нашої дитини, заради нас.

Він міцно притиснув її до грудей і довго не відпускав. Вони стояли мовчки, намагаючись запам’ятати, як їхні серця б’ються разом.

Суєта в будинку та навколо нього не припинялася довгий час. Зрештою, приготування неможливо було закінчити, їх потрібно було зупинити.

Антиной прийшов до будинку Петра і Віри, звідки мала вирушити велика збірна група. Він окинув поглядом присутніх. Усі очі, немов вогники, палали, світилися, зоріли і теплилися. Антиной просльозився. А відтак, хутко витерши своєю великою долонею сльози, звернувся (використовуючи то українську мову, то мову феніксян):

– Дорогі мої земляни! Дорогі феніксяни! Діти світла і правди. Сьогодні на вас чекає значне випробування. Сьогодні ми починаємо наші бої за справедливість.

Він зробив паузу, ніби слухаючи мовчазну відповідь присутніх.

– Сьогодні ми не просто йдемо в бій, – продовжив Антиной. – Сьогодні ми робимо вибір. Не чекати. Не ховатися. А діяти. І діяти разом. Ми захищаємо право на життя. На свободу. На правду.

Його голос був спокійний, але в ньому відчувалася сила.

– Пам’ятайте: наша мета – не знищення. Наша мета – зупинити. Не забувайте, що справжня сила – не в зброї…

Він поглянув на кожного.

– Але якщо доведеться – дійте без вагань.

Андрій підійшов і став поруч з Антиноєм.

– Я хочу трохи додати від себе, від імені землян. Друзі! Сьогодні ми не просто захищаємо себе. Ми захищаємо право всього людства бути вільним, як би це пафосно не звучало. Але це дуже важливий і переломний момент у подальшій історії. Можливо, нас менше. Можливо, ми слабші. Але ми – не раби. І сьогодні вони це зрозуміють.

– Так! Так! – вигукували почергово присутні.

Іолай з Адріаною стояли, притиснувшись одне до одного. Він міцно тримав її своїми долонями, ніби боячись розтиснути їх.

Ольга стояла осторонь, тримаючи Максика. Її серце розривалося. Вона дивилася на людей. На цих людей, яких вона… зрадила. Її дихання збивалося. «Скажи їм…» – чула вона всередині себе голос. Але її тіло було ніби скуте, а рот запечатаний.

Раптом поруч став Паріс.

– Хвилюєшся? – він був спокійним, наче й не збирався зараз у бій.

Вона намагалася прокліпати хвилю сліз, щоб Паріс не бачив.

— Знову плачеш?

Ольга не могла стриматись, сльози градом котились по її щоках.

– Вибач… – ледве видушила із себе. – Не можу… Піду… Я бажаю вам вдалого бою. Хай Бог береже тебе і всіх… – Ольга захлиналася від емоцій.

Вона з малюком на руках поспішила до будинку, залишивши Паріса в сум’ятті.

Коли всі вже були готові, то поділилися на групи. Група Демофонта ішла до місця, де проводились тренування в симуляції. Там був облаштований штаб. Решта мали летіти на компактних летючих кораблях. Усі надягнули плащі-невидимки.

– Ну, з Богом! – видихнув Мирось і, активувавши плащ, став невидимим.

Кораблі також мали обшивку, що при активації робила їх невидимими. Групи вирушили.

Цього дня відбувався глобальний наступ на всіх напрямках, у різних країнах. За планом хранителів, одночасна атака мала стати важким ударом по військах і потужностях ордену темних. Система не могла витримати стількох вогнищ одночасно. Тільки якщо… не була готова до цього завчасно.