Глава 7. Зв’язок

Зранку до будинку завітав Адамаст.

– Усі виходьте на подвір’я! – декого його голос розбудив.

Земляни і феніксяни поволі виходили з дому, деякі ще сонні, усі закутані в куртки і пледи. Повітря було прохолодним і чистим, після нічного морозу земля трохи затверділа і приємно похрускувала під ногами.

На подвір’ї стояли кілька високих конструкцій – тонкі позолочені щогли, обвиті золотими спіральними обмотками, що нагорі мали гострі наконечники.

– Що це? – тихо спитала Тоня, стаючи поруч із Мирославом.

– Зараз дізнаємось, – відповів він, позіхаючи. – Схоже, серйозна штука.

Адамаст стояв у центрі і чекав, поки всі зберуться. Поряд з ним були Сергій і Андрій, побіля них на землі стояла велика скриня, оздоблена орнаментами, подібними до тих, що зустрічаються на Феніксі.

– Вітаю вас усіх! Бажаю всім гарного і продуктивного дня! Маємо новини, і певні зміни, – голос Адамаста був спокійний, але твердий. – Вчора наші агенти підтвердили: ворог активно сканує територію. І попередньо узгоджені нами системи зв’язку більше не є безпечними.

Він зробив паузу. Обвівши поглядом усіх присутніх, Адамаст продовжив:

– Рада хранителів запропонувала новий засіб зв’язку. Максимально безпечний у наших обставинах.

Він підняв угору золотий обруч, посередині якого був сапфір, навколо якого було ще декілька дорогоцінних каменів.

– Ці обручі ­– пристрої для передавання думок на відстані.

– Ого! Як це? – здивувався Мирось.

– Не будемо вдаватися у фізику цього процесу. Зараз нам важливо зосередитись на тому, як це працює. Сергію і Андрію, роздайте, будь ласка, усім обручі.

Сергій з Андрієм відчинили скриню і почали діставати звідти обручі. Коли всі присутні були вже з обручами, Адамаст продовжив.

– Ось тут, – він вказав пальцем на орнамент на обручі збоку від каменів, – розташована кнопка активації. Це як на вашому смартфоні кнопка виклику або відповіді. – Адамаст натиснув кнопку. Вона засвітилася синім світлом. – Коли пристрій активований, ви маєте проговорити подумки ім’я того, з ким хочете зв’язатися. Відбудеться виклик. Людина почує ваш сигнал і натисне кнопку на своєму пристрої. Тоді ви можете розмовляти. Подумки, звісно. Ви будете чути голос співбесідника у своїй голові. У вас мають бути чітко сформовані фрази у вигляді слів, речень, як внутрішнє мовлення. Так би мовити «зовнішні думки».

– Але як це? – не розумів Паріс.

– Це як внутрішній монолог. Це ніби розмова, але не відкриваючи рота. Саме коли думки звучать у голові майже як мовлення – тоді відбувається зчитування імпульсів пристроєм. Звичайний потік думок, глибокі думки і все тому подібне пристроєм не зчитуються. Тільки направлене мовлення. Мовлення подумки.

– Ох, це складно, – зітхнув Ойбал.

– Нічого, зараз будемо тренуватися, і ви все зрозумієте, – добродушно усміхнувся Адамаст.

Усі під контролем Адамаста повдягали обручі і розбилися на пари для тренувань.

Навчання виявилося складнішим, ніж очікували.

Перші спроби зв’язку були хаотичні.

«Чуєш мене?» – подумки прокричав Мирослав.

Іолай подумки відповів йому: «Чую… але ти дуже голосно думаєш…»

Іолай навіть здригнувся.

– Вибач, – уже вголос сказав Мирось. – Я не звик.

– Я теж, – зізнався Іолай вголос. – Це… дивно. Ніби ти всередині мене.

– Давай ще спробуємо, – мовив Мирось. – Тільки відійди подалі.

– Добре, – Іолай пішов за подвір’я.

Адріана стояла трохи осторонь, заплющивши очі.

«Тоню… ти мене чуєш?» – обережно подумала вона.

«Чу-ю…» – долинуло слабко, ніби крізь воду.

Адріана розплющила очі і усміхнулась:

– Вийшло!

Поки всі вправлялися у телепатії, Адамаст із Сергієм та Андрієм вирішували технічні питання для забезпечення цього зв’язку. Вони налаштовували основний вузол зв’язку – центральний передавач, який мав синхронізувати всі пристрої.

– А якщо ця штука зламається? – запитав Андрій.

– Тоді нам доведеться вдатися до резервного зв’язку – того, що планували спочатку, – спокійно відповів Адамаст.

– І ворог зможе нас прослуховувати, – зітхнув Андрій.

– Але ж це краще, ніж зовсім не мати комунікації під час бойових дій, – запевнив Адамаст. – Тим паче, що не всі пристрої вони можуть засікти. Та все ж будемо сподіватися, що обручі спрацюють чудово. І вузли зв’язку ми понакриваємо плівками-невидимками. На жаль, не зможемо використати захисні куполи, бо тоді хвилі не будуть передаватися. А ось плівки будуть дуже доречні.

Тренування з новими засобами зв’язку зайняло багато часу. Але всі непогано освоїли пристрої.

– Гм, тобі пасує ця корона! – усміхнувся Мирось, дивлячись на Тоню.

– Дякую, – усміхнулася вона у відповідь. – Справді, виглядає подібним до корони.

– А що як корони королів минулого – то такі ж девайси, як наші? Просто ми не знали про це, – припустив Мирослав.

– Та ти знаєш, після всього я б не здивувалася. І можна було б за інших обставин дослідити цю тему. Однак тепер у нас дуже мало часу.

– Це так, – похитав головою молодий чоловік.

Після обіду відбулося зібрання в таємному штабі. Паріс, як і обіцяв, узяв Ольгу із собою, щоб показати їй надзвичайну таємну зброю.

Після тренувань із зброєю богів Антиной зібрав усіх, щоб провести одну із заключних бесід.

– Друзі! Ви всі неймовірні. Ваша праця і ваші старання такі надзвичайні, що ми, хранителі, навіть не очікували. Однак ми все ближче підходимо до межі, за якою повернення не буде.

Він повільно обвів усіх поглядом:

– Ті, хто йде з нами, повинні розуміти: це не просто місія. Це – протистояння системі, яка існувала тисячі років. І буде дуже непросто, навіть із нашими пристроями, зброєю, знаннями і досвідом. Система дуже довго захищала себе і обросла численними шарами броні, що захищають її від руйнування.

– А якщо все піде не за планом? – тихо спитав хтось із людей.